Глава 14. Дім побачень

Залишив Іванну з наказом хоч трохи поспати, спустився у великий номер на третьому поверсі, який уже цілком привели в порядок. Мені теж треба було розшукати що-небудь з одягу, адже і собі треба було спорудити якийсь образ. Тому ретельно поголився, з кожним разом це у мене виходило все краще, всього три порізи! Поміняв сорочку. Вибрав костюм, тут у мене був не надто великий вибір: мойшемаяцький не візьмеш — примітний дуже, коричневий для Джеймса, темно-сірий носив… Залишався ще темно-синій, він викликав за колірною асоціацією у мене деяке відторгнення, але тут якраз був до місця. Навіть ланцюжок золотий для годинника знайшов… без годинника, ну так і не буду дивитися. Щасливі годин не помічають.
А потім прийшов Реджинальд. Новини були хороші, Боков поки не приїжджав. Зате камердинер приніс кошик з обідом. Дуже доречно, я ж навіть не снідав! Що там тих п'яток сендвічів! Чи не п'яток… Та й тут їжею довелося ділитися.
Здалося, на ситий шлунок життя розквітло більш яскравими барвами. Але це було до того, як примчала Шарлотта. З Олівером, Христиною і цілою скринею речей, яку цілому натовпу довелося волокти на четвертий поверх. Це б ще нічого, та й скриню не мені довелося піднімати — але Шарлотта примчала із купою питань! І ще панічних воплів про те, що Артур зовсім озвірів, вимагає, щоб вона вийшла заміж за Кандибу. До речі, десь нещодавно я чув прізвище Кандиби… та тьху на нього.
Пройшовшись по моєму номеру, розглянувши його гарненько, Шарлотта раптом сказала:
— А що, тут можна жити!
Я трохи дар мови не втратив! Жити?!
— Мама мене вб'є тоді.
— І це викличе плітки…
— Ні вже! Силою тебе ніхто не змусить!
Втім, вона це і так розуміла, але починати розмови з розпитувань їй, мабуть, не хотілося. А потім на мене обрушилася справжня буря питань! Тайфун! Цунамі. Я взагалі почав шкодувати, що з нею зв'язався. Стягнув би Щиглик потихеньку якусь сукню, та й діло з кінцем. А тут…
Загалом, умчалися вони з Христиною наверх, наводити марафет на Іванну. А ми, втрьох, засіли обговорити завдання та їх виконання. Заодно деяка сума була передана їм на витрати та заохочення. Чисто військова рада. Швидко, чітко, по суті. Треба було Олісаву покликати, хай би подивилася… Ех, Олісава…
У цій чарівній панночці можна було побачити випускницю знатного пансіону, юну гостю столиці, а зовсім не ту покоївку, яка ще годину тому шмигала носом через чіпляння пана. Попрацювали вони на славу. Ось тільки посіли мене сумніви, що аж надто романтичною, ніжною фіалкою виглядала зараз Іванна…
Поділився я цією думкою з Реджинальдом, а той незворушно глянув на мене й відповів:
— Ось так воно й буває, сер!
І пішов шукати екіпажі. Просто Цицерон якийсь… Приїхати ми вирішили нарізно. Спочатку я з Щигликом, який мав зобразити хвацького лакея і кучера в одній особі. А вже потім Іванна у супроводі Олівера. Можна було ще народ покликати, але я вирішив, що нема чого туди тащити весь штат слуг Берлінгтонів. Хто ж у маєтку залишиться?
Цього разу замість щіточки вусів я приклеїв вузьку тонку смужку прямо під носом, розщедрився ще на пенсне і за допомогою води уклав відросле волосся в бік того вуха, яке вже наполовину втекло від мене. Щоб прикрити цей факт у його непривабливому вигляді.
Після чого, швидко спустившись сходами повз ошелешених від подиву готельного розпорядника і швейцара, у яких з'являлися і зникали все нові й нові постояльці, я, томлений любовною жагою, вирушив облаштовувати своє тимчасове затишне гніздечко за відомою адресою. Так і сказав у тому домі розпусти. Ось, мовляв, сталося диво. І треба кувати залізо, поки гаряче. Дайте тільки місце.
Трохи інша тут була атмосфера, не така, як на Садовій у мадам Надін. Тут усе тихіше, камерніше. Окремі апартаменти. Безліч пропозицій щодо влаштування дозвілля. Великий асортимент закусок і вина. Ну і, звісно, як обережно запропоновані різні аксесуари, так і цілком упевнено розхвалені помічники та помічниці.
— Все це чудово! — довірливо шепнув я огрядній жінці в дорогій сукні, яка була їй явно не за розміром. — Недарма мені вас порекомендували. Але, бачите, мене хвилює, щоб даму ніхто не сполохав… точніше, ніхто не потурбував, розумієте?
Дама, широко мені усміхаючись, заходилася запевняти, що все тут влаштовано на вищому рівні довіри, пристойно і зі збереженням найсуворішої таємниці. Тільки зустрінуть біля входу, а так у коридорах майже нікого немає, поодинокі відвідувачі швидко проходять до своїх покоїв, усе дуже відокремлене, стіни товсті, килими щільні, двері глухі…
Але й доба тут коштувала стільки, що не дай бог дізнатися господарю готелю, боюсь, тоді він просто закриється…
Із ключем від обраних апартаментів, вислухавши запевнення, що мені обов'язково за рахунок закладу принесуть вина і фруктів, я тимчасово відбув із цього милого закладу, дорогою намагаючись запам'ятати і всі повороти, і все планування. Мене не водили по ньому, ясна річ, але хоч щось.
— Не було ще його, сер, — сказав мені Реджинальд, якому дісталося з нас найгірше — він зображав вуличного гультяя, щоб хлопчаки могли швидко йому повідомити про те, що побачать. А ще й сам наглядав, але на пристойній відстані. На жаль, можливості швидко обмінюватися повідомленнями просто не було. Тільки на крайній випадок він міг туди прийти як камердинер, який шукає господаря, щоб передати йому що-небудь. До того ж Боков Реджинальда бачив. А сам мав надто примітну зовнішність, щоб так ризикувати, це ж не якийсь там лорд. У двох примірниках. Жарти жартами, але було б чудово знайти можливість якось подавати один одному сигнали. На жаль. Нам не дісталося вікно на вулицю, як я потай розраховував. Ось і думали з Реджинальдом, як же зрозуміти, куди воно дивиться і чи можна звідти когось із вулиці побачити. Схоже, для цього треба було потрапити в закритий двір. Не варіант.
— Тоді так, — вирішив я. — Мені здається, що чекати повинен саме я. Заодно спробую ще раз прогулятися всередині. Як тільки побачите, що приїхав Боков, хай Іванна їде, я тоді зрозумію, що він тут.
Реджинальд просто кивнув. А я свиснув Щиглику, сказав йому порозпитувати, де можна почекати, пошукати каретний двір чи конов'язь якусь і дивитися в обидва ока. Можливо, доведеться покидати цей дім розпусти швидко і вночі.
Після чого знову повернувся туди, йшов не поспішаючи, ставив запитання про помічниць, уточнював, чи немає альбому якогось подивитися. Дама навіть міцно задумалася, подивилася на мене з повагою, обіцяла надати все — словом, мені здалося, що вона й сама була не проти зачинитися зі мною в цих апартаментах. А от міцний хлопець біля входу і ще один, який майнув у коридорі, мені не сподобалися. Тому ввічливо відмовився, сказав, що сьогодні плани у мене вже зверстані.