Глава 15. Тростини та чаї

— Ваша милосте!
Реджинальд застиг біля дверей, як завжди елегантний, готовий хоч зараз до королівського прийому. На який мене знову мали кликати, а ще сьогодні чекала зустріч із канцлером за його наполегливим запрошенням. Втім, я і без того не міг довго спати, багато чого з того, що відбувалося, викликало справжнє безсоння...
— Ну що, Реджі, з’явилися якісь ідеї?
Я взяв зі столу цю кляту тростину і знову почав її розглядати. На моє глибоке розчарування, я не знайшов на ній нічого, що могло б розповісти про її господаря. Ні тобі міток від зубів, ні якихось вітальних написів, та вона майже нова! Навіть металева оковка на кінці — і та без подряпин!
— Вранці я наважився оглянути її, сер. І показав дядькові. Майже нова, мілорде...
— Це і я зрозумів...
— Але нам здається, що столичної роботи. Не найкращої якості, проте тут... ви дозволите?
Кивнув йому, і він взяв тростину зі столу, а потім одним рухом повернув руків’я.
— Це спеціальна тростина з пістолем усередині, сер!
І справді, зняте руків’я мало всередині чотири невеликі стволи, і, коли Реджинальд його витягнув, там вискочило щось схоже на курок.
— Пістолет? У тростині? Цікава річ!
— Дозволю собі зауважити, сер, тут виконали не звичайний варіант, а як у старовинних — пороховий пістолет. Заряджається з дула, замок... звольте поглянути, із заводною пружиною.
Я уважно вивчив цю кумедну річ.
— Складна робота, чи не так? Умістити курки, пружини...
— А тут, бачите?
— Клеймо? Чи цифри якісь...
— Дядько сказав, що це клеймо майстра і номер.
— Окатий у нас Бартон... і це чудово. Як я розумію, можна знайти того, хто зробив.
Реджинальд незворушно знизав плечима.
— Не сильно допоможе, сер. Продати міг торговець або магазин. Дізнатися навіть ім’я майстра буде непросто. Питатимуть, для чого і чому.
Я замислено покрутив цей пістолет у руках. Цікава річ, незрозуміло тільки, для захисту чи нападу. І ось, питаннячко, якщо у палац пройти з такою тростиною, чи складно це.
— Питатимуть, кажеш... А ми не підемо простим шляхом!
— Сер? — у погляді Реджинальда майнула цікавість.
Я, до речі, давно помітив, що мій камердинер, попри всю свою відому бартонівську манірність вишколеного слуги, має певні авантюрні нотки...
— Беремо найбільший магазин, всучуємо їм тростину і кажемо, що погано спрацювала. Зламалася. Хочемо повернути!
Реджинальд навіть усміхнувся.
— Блискуча думка, мілорде! Вони самі шукатимуть, хто її виготовив!
— Або підкажуть, хто продав. Займися цим.
Він раптом зам’явся.
— Сер! Дозвольте, я відправлю з цим лакея. У мене зранку призначено кілька розмов із юними помічниками зеленника та молочника. Ви ж розпорядилися якось наглядати за будинком, а ніхто краще не впорається з тим, щоб виявити підозрілих осіб, ніж вуличні хлопчаки.
— Хлопчаки? Можливо, ти й правий. Упевнений, нас просто так не залишать у спокої. Треба, щоб маму і сестер увесь час супроводжували, решітка і вікна були зачинені. І головне, Реджинальде! Якщо цей тип знову з’явиться, за ним треба простежити. Не подобається мені його нахабна пика...
Подивився у вікно, наче там можна було знайти відповіді на всі мої запитання. Але ба! Їх чомусь тільки стає більше.
— І ось ще, — сказав я після деяких роздумів, — Мені потрібно, щоб хтось ішов за мною, трохи віддалік само собою, і уважно стежив за тим, хто до мене підходить.
Реджинальд тільки здивовано підняв брову.
— Мені здається, що цей тип знову з’явиться. Або інший, неважливо! Мене хотіли взяти нахрапом, та ще й були ці дурні погрози... упевнений, він скоро прийде ще раз і буде торгуватися.
— Можу я дізнатися, що він...
— Він хотів отримати якісь папери, Реджинальде. Як ти розумієш, навіть якби я знав, що за папери їм потрібні, то не кинувся б негайно виконувати ці вимоги! Тут усім увесь час щось треба, то розписки підроблять, то орендарем прикинуться. Ні вже! Сьогодні у мене може бути зустріч із поліцмейстером, можливо, і про це поговоримо.
Реджинальд замислився, потім переступив із ноги на ногу і невпевнено сказав:
— Мілорде, може, і постовому сунути гривню-другу?
— Гарна думка, я тобі виділю грошей на ці витрати. Але поки нехай хтось за мною простежить. Раптом знову з’являться.
— Наш топільник, сер, тут затоваришував із хлопчаками. Вони допомагали йому за невелику плату. Як я казав, кращих за вуличних хлопчаків шукачів немає!
Я кинув цей пістолет на стіл і закрокував кабінетом.
— Ось тільки їм може бути складно всюди за мною бігати, Реджі.
На це він лише злегка усміхнувся і похитав головою.
— Ви не уявляєте, які це вигадники. А якщо ми ще роздобудемо для них куртку якогось розсильного, то вони хоч куди пролізуть. Довіртеся мені, мілорде, я сам бігав цими вулицями.
Мовчки йому кивнув. Потім згадав, пошукав грошей у кишенях. Там їх було не так щоб багато, тому пішов і взяв свою чекову книжку, все одно знадобиться щось знімати.
Невдовзі прибув посильний із палацу. Попри те, що тільки вчора був цей чудовий бал і всі дісталися додому лише далеко за північ, лорда Берлінгтона вже сьогодні запрошували до палацу попити чайку з канцлером... Добре хоч не з самого ранку! Та й про чай там не йшлося. Хоча шкода. Ладно, ніхто й не планував валятися в ліжку до обіду. Однак це не надто було ввічливо, а якби я добре погуляв та ще й відзначив, так би мовити, такий чудовий захід? І чого це раптом канцлер, цілий глава держави, раптом вирішив витратити купу свого дорогоцінного часу на невідомо кого...
От же чорти смугасті! Значить, вони впевнені, що я не лорд Берлінгтон! А хто, собаки ви сутулі?! Хто?! Та тьху на вас! Папери їм віддай... А звідки ви знаєте, що вони в мене? Звідки ви взагалі про них знаєте? І куди, дозвольте запитати, знову подівся Щиглик? Мені зараз не завадив би ще один боєць у домі чи поруч зі мною. Казав же, просто дізнайся, що в них і як. Як живуть, що там взагалі за пансіон. Дивна річ, ще вчора в сім’ї і чоловіків наче не було, а тут тобі і позашлюбні діти, і чиїсь нащадки, а головне — ще й ці папери... Господи! А якщо королева і канцлер про них дізнаються? Та тут точно тікати треба! Якщо я не Берлінгтон. Але не знаю, хто я насправді, зате матір свою я точно впізнав. Тому, викусіть! 
Так, секундочку. Ану, де там цей лист, давай ще раз прочитаємо. Моєму великому другові Камніцькому було дано завдання з’ясувати щось про папери, так. І ось цікаво: "...Або передати тим, хто вас люб’язно відпустив із полону. Вважаю, факт вашої безперечної схожості з Артуром Берлінгтоном і ваші запевнення про втрату пам’яті можуть бути пояснені лише тим, що вашим полонителям не зовсім вдалося вас мнемоніювати. Якщо ж я помилився, а ви, лорд Берлінгтон, зуміли звільнитися..."
Люб’язно відпустили з полону московитів. Що б усе це значило? Що таке "мнемоніювати"? Крутиться в голові, що це якось пов’язано саме з пам’яттю, а от згадати не можу. Хоча це ж слово я чомусь знаю ніби й в іншій мові... допомога пам’яті? У будь-якому разі, це пов’язано з пам’яттю. Чорти смугасті! Якщо я Берлінгтон і справді був у полоні в московитів, то чи не означає це мнемоніювання, що в мене відняли пам’ять?! Але як таке взагалі можливо?