Глава 16. Цікаві привілеї

Фальконер кивнув мені, посмішка в нього здавалася застиглою.
– Саме так, мілорде. За угодою, яку ми уклали ще з вашим батьком, я користуюся однією з ваших винокурень, роблю це на свій розсуд, а за це погашаю витрати по привілею.
Тепер вже став посміхатися і я, сподіваюся, моя посмішка була ніби не гірша, ніж у цього товстунця.
– Дозвольте зауважити, шановний пане Фальконере, що це просто неможливо.
Обличчя його навіть не здригнулося.
– Я припускав таку можливість, що ви мені не повірите. Можна було, звичайно, попросити бути присутнім при нашій розмові Камніцького або захопити з собою папери, які ми підписали з лордом Берлінгтоном...
Хотів сказати йому, що існування таких паперів ще більш неймовірно, але він випередив мене.
– Так, мілорде, розумію вашу недовіру! І одразу скажу, в цих паперах не могло бути написано, що сер Берлінґтон і негоціант Фальконер домовилися... піддати небезпеці деякі положення про торгівлю вином і горілкою в королівстві. Це було б справді нерозумно.
– Саме це я і хотів сказати. Він міг вас найняти керувати винокурнею, міг домовитися про якийсь підряд, але підписувати папери про таке... Хоча, якщо ви кажете, що були партнерами, тоді це вам, мабуть, потрібна була якась страховка.
Фальконер кивнув.
– З вами приємно мати справу, мілорде, ви швидко розумієте суть. Все так. Це ж ваша земля і ваша винокурня. Я лише негоціант, а не управитель. А підписували ми всього лише договір зберігання, де зазначено, що мені належить частина обладнання і кілька бочок... з їхнім вмістом. Ваш батько заплющував очі на те, що в них, а я отримував законне підтвердження наявності моєї власності на вашій землі.
Я посидів, подумав.
– Тобто, тато ніби як дозволив вам тримати на своєму заводі якісь ємності та якесь обладнання. А формально ця друга винокурня так і працює в рамках Уложення.
– Абсолютно так. І договір цей я потім перепідписав з вашим братом.
– Я вже почав здогадуватися, що таке могло статися і в мене буде кілька запитань до вас у зв'язку з цим, але поки мене цікавить інше. Скільки там було зазначено бочок?
Посмішка Фальконера трохи потьмяніла.
– Повірте, не надто багато, всього сім десятків.
— Сім десятків бочок... Це ті, на триста з чимось кварт? — вирішив уточнити я, згадавши дещо з розмови з Бродським.
Мені ці кварти чомусь були не надто зручні, втім, я багато чого позабував.
– Ні, – відповів Фальконер. – Це не ті бочки. Бачите, мілорде, ми використовуємо французькі стандарти, тому й бочки в мене або в один, або в два бордоських барика, а це, як ви розумієте, зовсім інший об'єм. Давно пора б нам дійти до спільного стандарту, так було б набагато зручніше.
– І це вино за договором нібито зберігається...
Гість похитав головою.
– Ні, мова йде зовсім не про вино.
– Невже? А про що?
– Мова про коньяк, мілорде.
– Коньяк? Невже французький? Ви зберігаєте там контрафакт?
Віктор Фальконер деякий час дивився на мене, потім зітхнув.
– Тепер мені здається, мілорде, що варто відкрити вам усі карти.
Я посміхнувся йому, сподіваюся, не надто уїдливо.
– Не думаю, що аж усі, але мені дійсно варто знати більше. Якщо, звичайно, ми хочемо дійти якогось взаємовигідного рішення.
– А ви до цього прагнете, мілорд? – якби можна було пронизати поглядом, то Фальконер точно б це зробив, він буквально завмер, як кобра перед кидком, пильно дивлячись на мене і не помічаючи, як попіл його сигари падає на мій килим.
Не став відповідати йому одразу, питання було занадто непростим. Але мій погляд натрапив на книги обліку, які лежали переді мною. Гроші. Якщо я Артур Берлінґтон, то вони мені необхідні. Втім, що за дурниці, гроші необхідні геть усім, просто у кожного свої цифри, до яких він прагне. Одному мені можна було обійтися не надто великою сумою, але тут, у маєтку, схоже були ті, хто від мене тепер залежав. Не сказати, що я раптом відчув до них якісь особливі почуття, ні. Але вони ж сподівалися на мене! Вони були так схожі на мене! І ким би я був, якби в мені не впізнали Берлінґтона? З іншого боку, я б і не мав усіх цих проблем. Але й не мав би таких можливостей. Господи, та це свято, насправді, якесь! Навіть не потрібно нічого самому шукати! Нічого не прошу – самі знаходять і пропонують! Ну як тут встояти перед можливістю збагачення, га?
– Пане Фальконере, ми з вами поки погано один одного знаємо. А тут же дуже серйозне питання, пов'язане ще й з тим, що доводиться йти на певні порушення, які можуть кинути тінь на всіх нас. До того ж мені поки невідомо, якими були ваші відносини з моїм братом. І чому ви не хочете мати справу з Камніцьким.
Фальконер загасив сигару, сів зручніше і зчепив руки на животі.
– З останнім якраз найпростіше. Камніцький лише управитель. І, маю сказати, шахраюватий управитель. Це ще одна річ, про що нам варто поговорити. Однак поки хотів би звернути вашу увагу на інше – я орендую у вас ділянки, зовсім не орні землі, за хорошою ціною і готовий орендувати їх тривалим часом, а не на пару років. Було б непогано років так на чотирнадцять, а ще краще двадцять. Я б запропонував їх викупити, але поки про це рано говорити.
– Якщо у вас договори на короткий термін і укладали ви їх з Камніцьким, то з ціною, впевнений, є деякі питання. Ось бачите, – я вказав йому на книги і вирішив зробити вигляд, що чудово в них розбираюся, – він стільки тут навернув...
Фальконер злегка похмурів, але посмішка одразу ж повернулася на його кругле обличчя.
– Мені його махінації були нецікаві. Саме тому я вважаю за краще мати справу з господарем, а не слугою.
Хотів запитати про махінації, але потім себе стримав, не потрібно це. Не можна питати цієї людини, якщо сам не знаєш.
– Тому, ці угоди мене абсолютно не турбують. Нехай ціна оренди не надто висока, але вона справді гідна, а не те що... Щоправда, хотілося б тривалішої угоди, як я вже казав вам.
Так-так! Значить, потрібно поритися в орендних цінах, з якими мав справу Камніцький. І з орендарями обов'язково поговорити. І на терміни звернути увагу, бо він, пам'ятається, мені казав, що договори всі тривалі. Але чи потрібен мені тривалий договір з таким, як Фальконер?
– Питання з орендою мені здається важливо вирішувати не окремо, а в рамках усього цілком. Хоча, я не надто розумію... Зачекайте! Пане Фальконере! Я просто тільки зараз зв'язав одне з іншим, поправте мене, якщо я помилюся – на цих ділянках у вас же ростуть виноградники?
Фальконер примружився.
– Так, мілорде. І я в захваті!
– Де виноградники – там вино. А де вино, так і можливість його перегонки і витримки... Ось! Це зовсім не контрафакт!
Негоціант дістав ще одну сигару.
– Бартоне! – покликав я. – До речі, пане Фальконере, чи можу я вам запропонувати що-небудь. Коньяк, наприклад?
Фальконер здивовано глянув на мене, а потім ми обоє розсміялися. Бартон, що увійшов, і оком не повів, він подивився на мене, а я кивнув на Фальконера.
– Дякую вам, мілорде, але я ситий. А ось від коньяку тим паче відмовлюся.
– Он як!
– Прошу вибачення, сер Берлінґтон, – Фальконер розкурив свою сигару. – Але в мене є сильні підозри, що цей мені буде не до смаку. Звик, знаєте.
– Он як, – повторив я. – Значить, і мені не здалося. Бачите, Бартоне, я був правий, коли сказав, що це у нас не коньяк, а якесь французьке мерде...
– Погріб знаходиться не в моєму віданні, мілорде.
Махнув рукою, до Бартона в мене тут не було претензій, а от до деяких інших вони з'явилися.
– Якщо дозволите, – хитро посміхаючись, сказав Фальконер, – я зауважу, що за останній рік в місті з'явилися деякі прикажчики, які торгують берлінґтонським коньяком. Нібито, тим самим, що купує собі лорд-володар.
– А ми купуємо... – я не знав, але здогадався.
– Це входить у ваш привілей, мілорде. Безмитне ввезення деякої кількості. Половину якої ваш батько мені люб'язно поступався.
– Знаєте, пане Фальконере, з таким підходом вам би слід було дійсно всіх переконувати, що ви торгуєте контрафактом. Точніше, давати зрозуміти.
Фальконер кинув погляд на Бартона.
– О, не варто переживати. Мій камердинер користується моєю повною довірою.
Але Фальконер тільки кивнув і мовчав, поки Бартон не вийшов.
– Мілорде, мушу вам зізнатися, що я дійсно радий, що вирішив сьогодні прибути до вас із візитом. Про вас багато розповідають, але люди завжди всяке базікають.
– Думаю, що найкраще судити по особистому враженню.
– Я б не хотів забивати вам голову всякими дрібними деталями цієї справи. Але якістю виробленого коньяку я дійсно пишаюся. Це не дешева підробка, це велика праця. Ви повинні знати, що бочки у мене справжні, дубові, частково з того самого французького дуба, хоча основна частина, звичайно ж, наша. Мені її доставляють із Загір'я. Виноград також не просто покидьковий який, а справжнісінький Сент-Емільйон, який з великими труднощами вирощують, і, запевняю вас, весь цикл виробництва абсолютно ідентичний. Та в мене навіть майстер купажу – француз! Тож, якщо вести мову про те, чи французький це коньяк... по правді кажучи, він не менш французький, враховуючи використання для купажу як тієї частини, що я домовився отримувати у вашого батька, так і того, що я отримую у вільний, неоподатковуваний ввізним митом спосіб. Скажу вам більше, я використовую незвичайний метод витримки. Ручаюся, він у чомусь навіть кращий за французький після цього!
Я на нього дивився і розумів, що так просто розірвати з ним стосунки не вийде. Судячи з усього, цей негоціант пустив глибоко своє коріння тут. І тому...
– Скажіть тепер, а що у вас сталося з моїм братом?
Фальконер злегка напружився, почав тягнути час, розкурюючи сигару, що трохи згасла.
– Чому ви вирішили, що у мене з ним щось сталося? – запитав, нарешті, він.
А я-то нічого не вирішував, я просто це припустив. Хоча, пам'ятаю, Бартон дещо розповідав про це.
– Едвард після смерті батька почав гуляти. Навіть поїхав до столиці подалі від матері. Потім втік сюди, коли вона приїхала. Але тут уже почав активно вникати в управління маєтком.
Так, пам'ятаю ще леді Берлінґтон казала, що, мовляв, я як і Едвард починаю одразу мучити управителя.
– Гадаю, йому знадобилися гроші. І він не міг не звернутися до вас.
Фальконер пихтів сигарою, вже якось не надто посміхаючись.
– Вас сильно недооцінюють, мілорде.
– Хто? – здивувався я. – Цікаво, хто мене вам рекомендував таким чином?
– Можливо, ви просто змінилися за минулі роки.
– Все тече – все змінюється.
– О, ви цінуєте Платона? Здається, у нього це звучало трохи інакше. Але я вам не відповів... Так, він до мене звертався. І так, він брав у мене гроші, велику суму. Але оскільки робив це під чесне слово і ми просто вдарили по руках, ніяких розписок у мене не збереглося. Але при цій розмові був присутній пан Камніцький.
– Цікаво, а батько не брав у вас у позику?
– У той момент, коли він до мене звернувся, у мене не було необхідної йому суми, лише частина.
– І якою була ця частина?
Фальконер не поспішаючи загасив у попільничці сигару, сів у кріслі зручніше і знову спрямував на мене свій погляд.
– Я втратив на цьому триста тисяч, мілорде. Понад те, і це ще одна причина, чому я поспішив зустрітися з вами, боюся, що можу втратити ще.
– Невже і мені вдалося запустити руку у ваші фінанси?
– Ні. Але ваш управитель – це ж ваш управитель!
– І що Камніцький?
– За нашою домовленістю, я маю оплачувати суму відкупу, що є моєю платою за...
– За зберігання бочок, розумію. Там велика фіксована сума, так?
– Вірно, мілорде. Але внести її, як ви розумієте, я самостійно не можу. Привілей-то ваш. І гроші мають надходити до Казначейства від вас.
Я не витримав і схопився з крісла, почавши міряти кроками кабінет. Що цікаво, Фальконер залишився сидіти.
– Здається, починаю розуміти в чому проблема. Цю суму ви мали передавати батькові, а він робив внесок до Казначейства. Потім він помер, це мав зробити Едвард, мій брат. А ось потім, потім залишався лише Камніцький.
– І зовсім нещодавно я дізнався, що він не зробив платежі на два роки. Мені довелося вимагати від нього пояснень. Бачте, він став брати від мене певну суму, я не знав, що він отримував від вашого батька, а мені було важливо, щоб справа не зупинялася. Він відмовився тим, що ваш брат наробив багато боргів і ці гроші пішли на їх погашення.
– Якась бездонна боргова бочка цей Едвард... – пробурмотів я, але Фальконер мене не розчув.
– Мені довелося досить жорстко з ним говорити, адже несплата могла поставити під загрозу все. Потім я дізнався, що половину суми від річного внеску він все-таки вніс і домовився про те, щоб відкласти інші виплати. І зрозумів тоді, що з ним справа нечиста. Тут я почув про несподіване воскресіння старшого сина Берлінґтонів і не міг до вас не з'явитися. Питання дуже важливе.
– Цілком вас розумію. І поділяю ваші побоювання.
Я походив ще вперед-назад, мені так краще думалося. Та й дим можна було розігнати швидше.
– Здається, у нас завівся великий такий пацюк, справжній Пацюковський, – сказав я і Фальконер з розумінням посміхнувся.
– О, так! Зрозумійте мене правильно, мілорде. Втрата півмільйона дуже вагома. Я можу зрозуміти партнера, я міг пробачити борги вашому братові, але...
– Але хто такий Адам Камніцький, вірно?
Фальконер тільки руками розвів.
– А надішліть-но мені, будь ласка, пару пляшок вашого коньяку! Цікаво було б порівняти!
Тут мій гість не витримав і сам схопився.
– Мілорде!
– Знаєте, що я подумав, шановний пане Фальконере? Давайте ми з вами домовимося так: зараз для нас головне — закрити цю діру із внесками. І розібратися з тими пацюками, що завелися. А потім ми цілком можемо домовитися і підписати що потрібно. На тих чи інших умовах.
– Інших? – просвердлив мене поглядом Фальконер, відразу ухопивши суть.
– Терміни та умови можуть змінюватися, ви ж самі цього хотіли, – дивився я на нього найчеснішим поглядом. Не думаю, щоб він мріяв отримати компаньйона, але ось мені ідея ним стати здалася непоганою.