Глава 13. Втрати та борги

— Даремно ви так... — сказав мій повірений після того, як за гостями зачинилися двері.
Я різко до нього повернувся.
— Ви ж самі сказали, що папери у них підроблені!
Бродський погладив свою бороду, мені здалося, що він трохи зніяковів.
— Вибачте, мілорде, ви не потребуєте моїх порад, звичайно...
— Чому? — здивувався я, — Ви ж мій повірений у справах, мені важливі не тільки ваші розповіді про те, як вам вдалося правильно розпорядитися коштами сім'ї, а й ваша думка про найкраще їх застосування!
— Дякую, мілорде, — повірений ще більше зніяковів, — Просто мені раніше повідомляли, що моїми порадами незадоволені.
Ну так, керуючий встиг і тут поскаржитися матері, так що вона була про нього не надто високої думки, а ось я вирішив особисто оцінити і подивитися в справі. Тому зараз переді мною сидів добре одягнений молодий чоловік, трохи молодший за мене. Я так думаю, хоча з цими бородами мені складно достеменно судити. Але схопився він, як молодий, ледь я підвівся. Самуїл Бродський, трохи нижчий за мене на зріст, у дорогому костюмі та окулярах. Прибув на новенькій кареті з кучером і лакеєм, як справжній лорд. Втім, його сім'я, як сказав мені Бартон, була відома і багата, вони і банкіри, і зерном займалися. Так, і дуже гарно, що я до нього звернувся.
— Значить, ви вважаєте, що хтось торгує цими підробленими паперами?
Мій повірений скоса глянув на свій портфель з дорогої шкіри, але не став знову лізти в нього:
— Мені вже доводилося бачити точно такі ж розписки, тільки суми в них були інші. Соромно, але зізнаюся, перша була мною задоволена. У мене, мілорде, непогана зорова пам'ять, тому, коли знову прийшли з такою ж розпискою, тут уже я поставився до неї з куди більшою увагою. А початкову суму, яку з власної дурості виплатив, повернув зі своїх коштів.
— Ви помилилися, Самуїле. Повертати повинні були не ви, а ті, хто намагався нас обдурити.
Бродський схилив голову.
— Зазначена в паперах сума збільшується щоразу, — зауважив він, — Почерк вашого брата підроблено чудово, а ось підпис клішований. Не врахували також, що у пана Єдварда ніколи не було сімейної печатки.
— Поспішив Едвард, — я перестав метатися по кабінету і почав дивитися у вікно, спостерігаючи, як Бартон з лакеями виставляє геть моїх невдалих кредиторів. 
Що ж, бачу в клубі мені можуть тепер бути не дуже раді. Ций великий, білявий чоловік сьогодні був з іншим супутником, замість того худого взяв собі іншого, теж худорлявого, але більш метушливого та галасливого. Ну, поки з моїм Бродьским не довелось зустрітися.
— Слід, звичайно, перевірити цих наших гостей, — задумливо сказав я, борючись із бажанням побігти слідом, розшукати і відправити за ними Щиглика.
— Прошу вибачення, мілорде, але я знаю цього повіреного. Не думаю, що це їхніх рук справа, — Бродський злегка скривився, — Він хоч ще той гешефтмахер, але швидше скуповує задешево різні зобов'язання в пошуках наживи, ніж сам займається таким непотребством. Втім, у синагозі з'ясую. Але можу вас запевнити, що в поліцію вони не підуть. Хоча, спробують вас осоромити... після сказаного.
Я пробарабанив пальцями по віконній рамі. Ну, раз він когось із них знає, не буду ганяти Щиглика.
— Мене бентежить не те, що вони будуть розпускати чутки. Та й чи будуть? Бачите, вони з початку казали про борги, аж потім про закладені векселі. Якщо не самі підробили, то купили підробку. Нехай скаржаться... Гірше, як я розумію, що справи зараз кепські, а адже можуть з'явитися ще якісь зобов'язання. А головне, засвідчені Едвардом документи. Як з ними бути? — подивився я на повіреного.
Якщо мій тутешній молодший брат щось підписував і стане відомо, що він не мав на це прав, то... а що, власне? Впаде тінь на репутацію Берлінгтонів? Сильно це мене турбує? Не сказав би. А ось можливі позови небажані.
— Не думаю, що вам слід про це турбуватися, — відповів Бродський, — Підробки гарні, але це підробки. Підроблено підпис, а про печатку не варто взагалі згадувати. Тільки ось що, мілорде. Цілком може спливти і справжня розписка, нехай навіть і печатка на ній буде та, що замовляв лорд Едвард. Є, ймовірно, і виготовлювач цієї печатки.
— Тоді потягнемо час. Зажадаємо перевірки. До речі, давайте зробимо нову. Найскладнішу, скільки б це не коштувало. Залучимо потрібних фахівців, щоб відстежували всі папери.
— І обов'язково всі підписані папери проводити через королівський реєстр! — рішучим голосом сказав мій повірений, блиснувши окулярами, і замовк, чекаючи моєї реакції.
— Не турбуйтеся, Самуїле, — я посміхнувся і повернувся за свій стіл, сівши в крісло, — Такі розписки, я впевнений, найчастіше виписують, коли програють багато грошей. А я не люблю грати, тим більше в борг.
Бродський здивовано на мене подивився, але промовчав.
— Гаразд-гаразд, — підняв я руку, — Тепер не люблю, так вас більше влаштує?
— Я зовсім не хотів...
— Не будемо про це! — зупинив я його, — Просто тепер знайте, що я не маю наміру грати взагалі. Хіба що так складуться обставини, але програвати кілька сотень тисяч... ні, це не для мене! 
Повірений зітхнув.
— Основні втрати сталися, все ж, не через картковий борг.
— Повернемося, нарешті, до цього. Бо з цими картами в мене є зараз тільки одна думка - якщо розписку підробляють, то не мають справжньої і це добре. 
— Дуже слушно. Але... Є біржа. Ризиковані ставки. Я багато разів просив вашого брата не користуватися неперевіреною інформацією, нехай від ліпших друзів.
Ставки? Це що ж, Едвард Берлінгтон купував акції, бажаючи потім продати їх дорожче? Але навіщо? Я так і запитав.
— З того, що я знаю, ваш брат хотів компенсувати програне.
— Але у нас же є постійний дохід, вірно? Ще раз нагадаю вам, що можу ставити абсолютно безглузді запитання. Та що ви стоїте, сідайте, Самуїле. Можливо, ви хочете чаю або чогось міцнішого?
— Дякую, — Бродський сів навпроти мене, — Чай був би вельми доречним.
Я зателефонував у дзвіночок.
— Вчора, в нашу коротеньку зустріч я не став вас докладно розпитувати про всі справи, тепер шкодую про це.
Бродський зам'явся, але потім сказав впевненим голосом:
— Не шкодуйте, мілорде, я б все одно не став тоді розмовляти!
— Чому? — здивувався я.
У дверях з'явився лакей.
— Хто там? Олівер?
— Я тут, мілорде, — всі мої... чи правильно говорити наші? Загалом, лакеї відчували непереможну тягу бути в цих прикрашених позументами костюмах, добре хоч перуки не носили. Перуки? Чому я згадав про якісь перуки? Ох вже ця пам'ять...
— Олівере, нехай нам приготують чаю і що-небудь до нього.
— Так, сер.
— І нехай погодують людей, що приїхали з паном Бродським.
— Так, сер.
— Дякую вам, мілорде, — схилився Бродський.
— Так чому ж ви б не стали зі мною говорити, Самуїле?
Бродський подивився на мене, потім глянув у вікно, немов відповідь десь бігала зовні, злегка зітхнув, але відповів досить щиро:
— Вважав, що повинен спочатку переконатися, що ви — це ви, мілорде.
Я розсміявся. Це як цікаво?
— І як, переконалися? Враховуючи, що я сам не знав, що я — це я!
Повірений знову зніяковів, трохи нервово посміхнувшись, рукою він мимоволі почав смикати ґудзик на своєму сюртуку.
— Вас впізнала мати, вас впізнали ваші сестри, вас впізнали інші. Але я все одно проконсультувався вчора з доктором Касльгофом, мені важливо було зрозуміти, як може відбитися на справах сім'ї той факт, що ви не пам'ятаєте минуле і у вас навіть почерк трохи змінився.
- І ти, Брут...
Ось жук! Який спритний і, головне, уважний малий! І адже правий, чортяка! Почерк-то мені повністю зімітувати не вдалося. Ось підпис, так, цілком собі виходив. Схожий.
— Тут я вам ні чим допомогти не зможу, Самуїле. Не знаю, що вам там тоді казав доктор, але мені й самому не по собі. 
Я помовчав. Так, не знати, хто ти такий, неприємно. Гірше того, деякі спогади немов вискакують з нізвідки, і вони ніяк не пов'язані з усім навколишнім, я знов і знов відчуваю себе тут чужим. Це не тільки викликає тривогу, ну нехай викриють, так і що? Але хто я? Як сюди потрапив? Що зі мною сталося? Шукає чи чекає мене хто-небудь? Ось про що замислююся постійно. Проте, мабуть більше цікаве, як би я себе не відчував, інколи здається щось трошки, але зрозумілим або знайомим.
— Так, — зітхнув я, — Саме тому, варто чітко розділяти тоді й зараз, розумієте?
Повірений мовчки дивився на мене, нічого не кажучи.
— Я хочу розібратися у всьому цьому, Самуїле. Змушений ці зробити. Але завжди вислухаю пораду. І карткові борги та гра на біржі зовсім не моє. Мені тут всі вуха продзижчали, що сім'я Берлінгтонів заможна. Однак, керуючий розповів про велики збитки, тепер ви кажете про борги, з'являються якісь дивні люди, які заявляють, що їм винні... Щоб раніше не було зроблено, я просто впевнений, зараз належить зробити набагато більше, але це вже точно не карткові ігри чи божевільна гра на зростанні!
— Безсумнівно, мілорде.
— Як мені заявив пан Камницький, я просто повинен довірити всі свої справи лише йому, а вас гнати геть. Ось так от! При цьому, сам він не надто квапиться з повним звітом про свою діяльність.
Бродський помітно напружився.
— Вибачте, мілорде, я теж до вас не поспішив. Але у мене й не так багато є про що вам повідомити.
— Справді? А Камницький розповідав, що ви ведете облік усіх вкладень сім'ї. І вони досить великі, далеко за мільйон, здається. Як я зрозумів, сюди входять і виділені частки сестер, і кошти моєї матері, але сума там велика.
Повірений витягнувся в кріслі, ледь не схопився.
— На жаль, все не так, мілорде. За рік до війни, в якій вам довелося взяти участь, ваш батько вирішив вивести з обороту свої кошти. І навіть при цьому ледь не порвав стосунки з моїм батьком, який і був тоді повіреним Берлінгтонів.
— Он як? - здивувася я.
Бродський все-таки підвився і схопив свого портфеля, але я його зупинив.
— Самуїле, ви мені поки розкажіть, документи будемо дивитися потім.
— Але мені потрібно вам їх показати! — вигукнув Бродський, — Це ж величезні гроші! Ваш батько дійсно зібрав більше мільйона, ось тут є всі папери про закриття рахунків, усі виписки реєстру, банківські документи.
— Заждіть, — потер я ніс, — Дайте мені з'ясувати для себе, це ж ті гроші, з яких сім'я отримує дохід, вірно? Не тільки гроші, але цінні папери, банківські вклади?
— Так, мілорде. І ці цінні папери були реалізовані вашим батьком з неабияким дісконтом. Ледь не за півціни! Це великі збитки!
— Всі?
— Всі до останньої! — кивнув Бродський і поправив окуляри.
— І що ж з ними потім сталося?
— З паперами? Як я сказав, ваш татусь продав їх, обмовивши єдиною для нас умовою повну конфіденційність, але не вартість. Майже весь актив сім'ї було продано.
— А гроші...
Повірений похитав головою.
— Ось це мені невідомо, мілорде. Ваш батько отримав гроші, це абсолютно точно, є документи. Що з цими грошами потім сталося — не знаю. Мій батько вперто вмовляв його цього не робити, в паперах є тому  свідчення...
Я щось сидів і не міг зрозуміти. Це що ж виходить?
— Самуїле, чи вірно я вас зрозумів, зараз весь актив Берлінгтонів продано.
Повірений заметушився, почав лізти в портфель.
— Майже весь, мілорде. Ваш батько не мав права розпорядитися лише коштами вашої матінки. Цими паперами я досі займаюся і можу вас запевнити, мені вдалося підняти по них прибутковість на два відсотки, причому, я кажу про чистий дохід, без врахування комісії. І за рахунок цього мені навіть вдалося наростити капітал.
— А посаг сестер?
Бродський замовк і якось зіщулився.
— Його немає.