Спокуса

Ну що вам сказати, як проходив мій час. Ліжко, їжа, ліжко. 
-Якби знала, що так добре, потягла б тебе ще при першій зустрічі.-дражню Дайрена.

-Могла спитати, я б одразу сказав .

-Ми мало не повбивали один одного тоді. Ти був нестерпний.

-Я злився, бо хотів тебе з першого погляду, не розумів що коїться зі мною. А ще, періодично, хотів придушити, щоб припинити свої страждання. 
-Думаєш, це було б так легко? Я вмію оборонятися, ти ж бачив.

-Побачив я не мало. Пілон мене за ледве не доконав.

-Не гарно?

-Якщо ще хоч одна жива душа побачить, я вбʼю кожного. Попереджаю. Їх смерть буде на твоїй совісті.

-Та що там такого? Може, десь при нагоді, розважу гостей.

-Хочеш бути вбивцею, будь.- пожимає плечима. І бачу ж , не жартує.

-Чого такий ревнивий? Не розумію.

-Я навіть слова такого не знав раніше. Сміявся з інших. Визнавав це за слабкість. І ось, маю таку кару Божу.

-Зустріч з Закерієм вже близько. Щось не подобається це мені. Дивне передчуття. Може скасувати?-продовжив він.

Бачу занепокоєння в його очах. 

-Перестань. Обіцяю не спокушати його.

-Для цього не потрібно жодних твоїх дій. Достатньо вигляду. Одягни якусь скромну сукню, благаю.

-Маєш якісь вказівки на цей рахунок?

-Ні. Жодних. Просто прошу.

Молодець. Швидко вчиться.

Коли ми спустилися в низ, дворецький повідомив, що Його Величність чекає на нас в кабінеті.

На дверях вже стояла охорона. Кадик Дайрена смикнувся, він нервово стис кулаки. 
Зайшов, привітався, сів за стіл. Я і Закерій сіли навпроти, але на відстані один від одного. 
-Леді Абігель, ви чарівні, як завжди. 

-Давай без цього всього. Кажи, навіщо ми тут.

—Дурман бажання!

Я нічого не зрозуміла з цих слів. Дайрен же проричав «Ні!!!!», спробував підвестися, але не зміг. Він був знерухомлений.

 —Знаєш, маю одну таку цікаву здібність. Можу навіювати жінкам сильний потяг, якому вони не в силі протистояти. Раніше , в молодості, частенько користувався. Зараз вже нема потреби. Та, думаю, прийшов час згадати, як воно.-Дивиться на Дайрена, в очах божевільний блиск.- А ти не сіпайся. Всерівно нічого не вдієш, поки все не скінчиться. Я паралізував тебе. Багато ж в мене цікавих можливостей, не знаходиш?

-Я вбʼю тебе! Ти ж розумієш? Коли все скінчиться !!

-Ще побачимо хто кого. Годі зволікати.

Мою свідомість огорнув щільний туман. Нутрощі звело сильним бажанням. Я не стримала стогону. Тіло почало дрижати від поході, дикого, нестримного голоду. Підвела очі на Дарена. «Я прощаю тобі»- прошепотів він. В очах біль і відчай. Дивна реакція як на мене.

-Ми можемо залишитися на одинці? - звернулася я до Закерія.

-Ні! Так не цікаво. Не операйся. Це даремно. 
Я підвелася. Дайрен рвався у марній спробі звільнитися. Я розумію, що це не приємно, але що він так божеволіє? Ну, буде в нас секс при свідкові. Не хочеться цього, але сил заперечувати чи стримати себе я не мала. На ватних ногах, тримаючись за краєчок столу, рушила в його бік.

-Як?!! - викрикнув Закерій.- Ти не можеш контролювати це! Ти повинна хотіти мене!

Та нічого я не контролюю. Лише йду за своєю спрагою. 
Коли доповзла до Дайрена, він підхопився з крісла, пута більше не тримали його.

-Вийди!!!- викрикнув він високості.

Було чути, як гримнули двері. 
-Врятуй мене- прошептала йому.

-Зараз, любове моя!

-Тільки без прилюдній, благаю. Я божеволію.

Він розвернув мене до себе спиною, мої руки обперлися об стільницю. Я почула, як брязкає пряжка ременя. Задрав спідницю і увійшов. Різко, сильно, глубоко. Мої крики чув, напевно, весь палац. Та мені байдуже. Відчуття сімя, що виливається в мене, дало блаженство.
Одразу заспокоїтися не вийшло. Тіло вимагало ще. Ми продовжили. Але я вже сиділа на столі, мої ноги розведені в сторони, Дайрен бере мене, при цьому цілуючи груди , плаття спущене до пояса. Ми так і не роздягалися. 
-Якщо треба рятувати й на далі, то мені треба трішки перевести подих. - каже мені, ніжно обіймаючи. Ми стоїмо, обпершись на нещасний стіл, що вже хитається. 
-Ні, вже все в порядку. Ти був такий злий, такий переляканий. Невже тебе так тривожило, що Закерій побачить нас ?

-А тебе, бачу, це не дуже й турбувало?

-Чесно? Мене б це не зупинило. Думала, помру, як зволікатиму ще хоч хвилину. Єдине, над чим роздумовувала, яку позу краще обрати на тобі, нерухомому.

-Моя жінка розпустниця. - сміється мені в волосся. - Насправді, він спрямував цей дурман на себе. Ти повинна була жадати його. І він хотів оволодіти тобою на моїх очах.- я чула як скриплять його зуби.- Та те, що сталося можливо лише за однієї причини.

-Якої ?- ну що за звичка, робити паузи у самий непідходящий момент.

Він підняв моє обличчя, пильно вдивляючись у вічі. 

-Якщо ти, моя душа, кохаєш мене. Беззастережно, усім серцем. 

-Ти сумнівався?

-Ти ніколи не казала цього. Навіть звіра відмовляєшся показати.

-Та причепився ти з цим звіром. Допоможи зняти сукню, щоб не пошкодити. І так, я кохаю тебе. 
-Сукня, це дуже важливо.- поцілував мене в губи.- її доля дуже переймає мене.

Одним рухом розірвав її з верху до низу. Нестерпний. Гарна ж була. 
Я обернулася. Як же добре, я так довго стримувалась. Потягнула всі свої кінцівки, прогнулась в попереку. І тільки після цього підняла свої очі на Дайрена. 
Німий захват. Він опустився на колін, підніс руки до мого обличчя (чи то мордочки).

-Біла пантера? Вони існують? Ти прекрасна. Тільки не тікай, маленька. Ти ж знаєш, не можна. 
А ти? Ти знаєш, що слово «Не« відключає запобіжники в моїй голові. Клацнула зубами його за руку, в декілька стрибків досягла вікна і вистрибнула в сад.

Рик, що я почула за плечима не лякав. Він збуджував. 
Звісно він догнав мене. Звісно ми кохалися. Звісно, я вислухала про свою непокірність.