Ти

Так, підйом. Купа справ. Наснилася ж дурня, аж самій смішно. Цікаво, Дайрен бачив? Ото б я повеселилась з його реакції. Все, мені ніколи. Вмиватися і на тренування. Й так вже скільки пропустила з цією метушнею. 
Заплела тугу косу. Одягнула свій костюм. Щільні шкіряні штани, спеціальна сорочка без застібок і шнурків облипає тіло. Це важливо. Бо дозволити собі тренуватися голою по пояс я не можу, а в спарингу треба, щоб не було за що зачепитися, це надасть опоненту перевагу. Мій вчитель мені спуску не давав.  «Не ний мені , що ти дівчисько. Зроби цей недолік перевагою. Менше сили, але більше спритності. Або ти тренуєшся на рівні з усіма, або йди геть.»  Спочатку батько дуже сподівався, що я покину. Потім змирився. 
Так, взяти меч і бігом на задній двір, з хлопцями ще контакт встановлювати. Не думаю, що приймуть мене з розпростертими обіймами, але що-що, а до чоловіків я завжди легко знаходила підхід. Окрім одного, та той не рахується. 
На плацу вже повним ходом йшли тренування. Удача. Патрік і Кевін тут. Я помахала їм рукою, як давнім знайомим й попрямувала на зустріч, ігноруючи їх шокований вигляд. 
-Привіт. Я з вами. 
-В сенсі? Ти ж жінка. Яке тренування? Ми тут не граємося. Дайрен знає?

-Так, батько попереджав його. Він погодився. 

-Ну, раз так, не будемо заважати. 
-Я розімнуся трішки, а потім мені потрібен буде напарник. Ви ж не проти?

-Добре, пограємося трішки, якщо вже такі ваші забаганки. 
Я не образилася. Мене завжди так сприймали спочатку. Хто ж побачить у мені суперника. Брати любили так розважатися, спостерігаючи мої бої з кимось новеньким. Мене й саму це добряче веселило. 
Пробігши три кола зробила зарядку. Ох вже ці чоловічі погляди. Без них ніяк. 
-Ну що, розпочинаємо. Хто з вас?

-Ти мені винен.- почав Кевін.- ще не віддав останній картковий борг, давай, в рахунок нього.

Патрік сумно здихнув.

 —Добре. На мечах? Давайте я буде лівою рукою, щоб хоч якось урівняти шанси.

-Гаразд.- мило посміхнулася я. Завжди одне і те саме. 
Спочатку він був розслаблений, потім зібрався. Далі перекинув меч в праву руку. Я викладалася на максимум. Потрібно було дати зрозуміти, що я на рівні з ними. Достойно, дуже достойно. Та у мене була перевага. Я завжди билася з чоловіками, а от він з жінками ні. На силу я не ставила, лише на швидкість. В момент, коли він найменше очікував підсікла ноги. Патрік гепнувся, як скала, я влетіла на нього, притиснула до землі і приклала лезо до горла.

Кевін присвиснув.

-Здаєшся?

-Так принцесо, чиста перемога. Недооцінив. Каюсь. 

—Ти ще мене в боротьбі не бачив. 

-Що тут відбувається?!!!!- голос Дайрена застав нас зненацька. Я здригнулася й чиркнула шкіру Патріка, кров тоненькою цівкою потекла по шиї, але він навіть не ворухнувся. Застиг як мертвий. 
-Я питаю, що тут відбувається?!!!!

Та не кричи ти, чути добре, стоїш впритул.

-Не видно? Тренуємось.- буркнула я

Встала й подала руку Патріку, щоб той підвівся. 
-Хіба я дозволяв?

-Хіба я питала?- перекривала його я.- Взагалі то, батько попереджав про мої захоплення. Ви дали згоду.

-Я думав танці там, чи співи.

-Що ви там собі надумали, ваші проблеми, вже ніяк не мої. 
-Я забороняю. Більше ніяких тренувань!!

-Забороняти ви можете собі, своїм підлеглим, Офелії своїй ненаглядній, але ні як не мені. Права не маєте.

Здавалося іскри що скачуть між нами розпалять багаття.

-Добре. Тоді я забороняю будь-кому з присутніх вступати з вами в поєдинок.

-Бажання номер один. Ви ж пам’ятаєте про них? -я дивилася на нього з видом переможця.- спаринг-партнер. 
Він поглянув на мене, щось обмірковував. Посміхнувся. 

-Добре. Будемо теревенити, чи продовжимо?

-Не маю часу на пусті балачки. Патріку, твоя черга.

-Ви вже на ти?- і гарчить. Реально гарчить, як дикий звір.

-Само якось вийшло. Важко викати людині, з якою добряче пропітнів пів години.

-Добре, ставай, подивимось на що ти здатна?

-А ми що, теж на ти?

-Так, бо пітніти ми будемо не годину й не дві. Так що…

-В сенсі? Ти битимешся зі мною? Я не це мала на увазі. Хтось з хлопців. Не ти!!

-Як ти тільки що сказала? Хто що собі надумав, це його проблеми. Отже, твоїм суперником буду я. Конкретизувати треба було своє бажання.

Це ж я на свої граблі сама і стала?

Бився він добре. Вибив меч за декілька хвилин.

 —Не погано. Навіть, неочікувано, добре. Але вчитися є чому. Бери зброю. Будемо продовжувати. 
Поганяв він мене добряче. Та мушу визнати, вчитель з нього вийшов хороший.

 —Зарядку теж робитимеш під моїм наглядом. Прерікань не потерплю.

Я лише кивнула на знак згоди. 
-Ти слухаєшся? Навіть не сперечаєшся? Це щось нове.

-Ти вчитель. Хороший. Я не дурна, щоб не розуміти це. Але не заривайся. Це стосується лише тренувань. 
-А я вже плекав таку надію. Мене не буде цілий день. Багато справ накопичилося. Побачимось завтра з ранку. Не запізнюйся. 
​​​​​​-Чим мені зайнятися?

-Не знаю, чим забажаєш. Можеш пройтися з Омелією по крамницям.

Згадка про фаворитку боляче дряпнула мене по серцю і привела до тями. Подружку мені знайшов. 
-Дякую. В мене все є. 
-Ну, не знаю, костюм для тренувань з широкими штанами.

-В мене є такий. Він не зручний. Допобачення.

Я розвернулася і попрямувала на вихід.

-Я все ж таки наполягаю на інших штанях.

Наполягай. Хто ж тобі заважає.