Знайомство

Замок був великий, білосніжний, багатий. Не гірший ніж вдома. Нас вже чекали на дворі. Цікава компанія. Що перше кидалося в око, жінки молодші за сорок, виглядали так, ніби ретельно готувалися. Зачіска, макіяж, декольте - озброєні по повній. Особливо виділялася одна- пекуча брюнетка. Гарна. Мені завжди подобалися красиві жінки, не відчувала з цього приводу жодної заздрості . Може справа в тому, що конкуренції не відчувала. Та ця дратувала мене одним своїм виглядом. Що він там молов мені про відкриті сукні? А це що на цій мадам? При кожному кроці відкривалися глибокі розрізи на спідниці, оголюючи ноги. Груди мало не вивалювалися, трималися на чесному слові. Хто так одягається в побуті? Вона що, з балу якогось втекла чи лише збирається? 
-Вітаю вас Володарю- муркоче ця фіфа- я так скучила.

Підходить, робить низький уклін (ой тримайте хтось цицьки, бо зараз …) і цілує його руки. Добре, що я ще була на коні. Бо як би стояла, то так би і впала. Хотіла їй запропонувати ноги ще йому поцілувати і сліди, якими він йшов. Це ж треба. 
-Познайомтеся, принцеса Абігель, моя особлива гостя.- представив він мене. -А це Омелія. Допоможе вам  облаштуватися в замку, складе компанію. З питань побуту звертайтеся до неї. 
До неї, це до кого? Що ж ти, суджений, не познайомиш мене належним чином. Не розкладеш всі крапки над і?

-Ми вже підготували чудові покої в лівому крилі. Все готово.

-Це зайве. Принцеса буде жити в білій спальні. -відповів Дайрен.

-Це як? Чому? - в Омелії дар речі пропав.- В білій? Упевнені ? Але…
Переводить шокований погляд з мене на нього. Та що ж це за кімната така? Може в підвалі десь? Чи тортури там проводять? 

—Мені хвилюватися?-спитала я.

-Я переселив вас ближче до себе?

-На скільки ближче? В одне крило?

-В сусідню кімнату?

-Нащо??!!!

-Щоб ви не скрутили шию на якихось сходах, коли вночі надумаєте вломитися в мою спальню. 
-От не треба цього. Ви ж не думаєте, що я буду шукати вас по всьому замку? Знайду когось ближче.

-Це ще один привід тримати вас під наглядом. 
Наша дуель була не тільки словесною. Ми дивилися один одному в очі. Ніхто не відводив погляду. 
-Прошу до столу. Після вечері все буде готово. - слуги мали геть переполоханий вигляд. 
Граф підставив мені лікоть, я вдала, що не помітила цього жесту, гордо підняла голову й попрямувала до входу. 
В столовій нас чекав пишно прибраний стіл. Тільки зараз зрозуміла, на скільки голодна. Вечеря трохи підняла мені настрій. Розмови велися ні про що. Як доїхали? Що нового в столиці? Ви на довго до нас? 
-На місяць. - відповіла я на останнє питання. - може справлюся й раніше. 
Дайрен лише хмикнув. 
-Маю ще багато справ. Піду працювати. Омелія проведе вас в покоЇ, вам варто відпочити.

-Дякую. - я справді стомилася. Навіть огризатися сил не було.

Йдучи замком ми зберігали мовчання. Дівчина лише мило посміхалася мені, всіма силами намагаючись донести до мене свою доброзичливість. Коли прийшли до останнього коридору, вона встала. 
-Ваші покої останні ліворуч. Перед ними кімната повелителя. Навпроти - кабінет і бібліотека. Входити без дозволу не можна. 
​​​​​​-Замкнені?
-Навіщо? Ніхто не осмілиться порушити наказ його світлості.

-Навіть ви?-певно, моє здивування було дуже красномовне.

-Амалія, думаю ви здогадалися хто я і яке місце займаю в житті Дайрена. Зрозумійте, жінок в його житті було багато, вони змінювали одна одну, а я залишалася. Я бачу тату на вашій руці, отже все серйозно. Можливо, ви майбутня дружина. Та це не робить вас особливою. Це дасть вам статус, більше нічого. Тільки від того як ви себе покажете, чи вживемось ми з вами, залежатиме ваше майбутнє тут. Потрібно навчитися бути покірною, лагідною. Я допоможу вам в цьому. Ми разом зможемо стати його відрадою. Сподіваюся, ви розважлива жінка і мені не варто чекати на ревнощі?

-Ну, по перше, статус мені давати не потрібно. Він і так у мене є. А по друге - які ревнощі? З чого ви, взагалі, взяли , що він цікавить мене як чоловік? Шлюбний браслет мене ні до чого не зобовʼязує!!

-Хіба ви тут не для того, щоб переконати його одружитися на вас? 

-Я тут у для того, щоб позбутися його!!! 
Навіть не попрощавшись, що було досить грубо, визнаю, попрямувала в свою кімнату. Хотілося чим швидше змити бруд дороги і післяпосмак розмови. 
Вже лежачи в ліжку я крутилася й гнала від себе дурні думки. А що, як він зараз з нею ? Цілує, обіймає, пестить. Я дізнаюся про це зранку. Як тільки відчую на ньому запах іншої жінки, одразу поїду до дому, не зволікатиму. Хай хоч війною йде. Так, він не цікавить мене, як чоловік, так, я хочу одного - повернутися додому. Ні, я не ревную його. 
В цій плутанині думок не було жодної логіки. Але ж логіка не моя сильна сторона. Свої недоліки я знала і визнавала. Вірніше, не недоліки, а недолік. Він у мене один. В іншому я сама бездоганність.