Дайрен

Не розумію, чого такий заведений. Злий, як собака. Ну трапилась мені ця обранеця долі на шляху. Все ж просто. Заберу її до себе, одружуся. Нічого ж не зміниться в моєму житті. Просто, ще одна жінка, та й по всьому. Нам навіть спілкуватися часто не доведеться. Замок великий. Відведу покої в крайньому крилі, щоб менше перетинатися. Щоб не дратувала мене своєю зовнішністю, своїм запахом. Цей запах мене переслідує по всюди. Лоскоче ніздрі. Збуджує, як якогось підлітка. 
Чого лише мені коштувала та ніч, коли я потрапив у її сон. Це одна з моїх магічних особливостей. Дар рідкісний, хоч і здається що легковажний, але на ділі складний і небезпечний. Я можу проникнути у свідомість людини тільки якщо в цей час вона бачить мене уві сні. Та що найгірше, я ніяк не можу потім впливати на  події. Сон веде мене і я лише маю відчуття, більше нічого. В разі крайньої небезпеки зможу вирватися. І от, вночі, після добряче потрепаних  нервів, я спробував. Яке ж моє було здивування, коли без жодних зусиль мене потягло ніби магнітом. Чекав, що зараз мене будуть четвертувати десь на пласі, чи пристрелять десь у лісі. Натомість…. Кажуть у сні нема запаху, нема смаку. Я готовий заприсягтися, що таких солодких вуст нема нівкого й наяву. Поцілунки, пестощі. Я володів нею, вона підкорялася. Я не брехав, коли сказав, що з цього сну самотужки я б не вийшов. Я втратив голову. І коли моя рука пірнула під спідницю, доторкнулася до гладкої шкіри ніг, піднялася вище. Пальці відчували ніжний шовк спідньої білизни, мокрої спідньої білизни.. 

Щось перервало той сон. Я схопився на своєму ліжку. Злий як чорт. Збуджений до межі. Єдине бажання було увірватися в кімнату до тієї занози й наяву показати, як це бути з чоловіком.

Поступово приходило прояснення. Не зараз. Не на часі. Треба було скористатися вчорашньою щедрою пропозицію мадам Самер. Вона дуже недвозначно натякала, що їй треба вирішити делікатне питання, сам на сам в моїй кімнаті. Ми навіть піднялися до мене. Я навіть спробувати поцілувати її, абсолютно впевнений, що швидко зніму напругу і буде легше. Та її запах збив мене з пантелику. Не знаю що за парфуми. Нудотно-солодкі, приторні, важкі, відбили в мене все бажання. 
Зіславшись на втому і вдавши що не розумію що вона хоче насправді, спровадив геть. Зараз би скористався навіть нею. Довелося, як підліткові , задовольнятися самому. Декілька рухів,  її образ в голові, те , як вона закушує губу коли сердиться, і я скінчив. Наслання якесь. Відьма. 
Перемовини пішли теж не за планом. Пообіцяв, що поверну через місяць, якщо вона так захоче. Повернути поверну, та чи залишу в спокої. Я не звик брехати собі. Я розумів, що до останнього буду домагатися свого. Відпустити точно не зможу. 

Місяць на моїй території. Достатньо, щоб приборкати її. 
Ранок відʼїзду настав. Сонце ледве зійшло. Я сидів на своєму коні, готовий до відбуття, але як виявилось, повністю не готовий до того що станеться далі. 
Карета з кіньми була вже напоготові . Служниця чекала в середині. Багаж упакований. Де ж вона? 

З боку стайні мчав кінь. Білий, великий, породистий. Прекрасний скакун, справжній скарб. А на ньому…. В чорних, шкіряних штанах, що щільно  облягали ноги, високих чоботях, білій сорочці, сиділа принцеса. Хоча принцеса , не дуже й пасувало до того дива, що я побачив. Спокусниця, зваба, мана. На руках чорні  рукавички, волосся зібрано в косу. Чорний желет не ховав, а навпаки, підкреслював пружні груди. 
-На коні? В чоловічому сідлі? Ви зібралися так подорожувати? - виразив я своє, цілком праведне обурення. Хоча так і рвалося спитати «у штанях?»

-Ви б воліли щоб я їхала в дамському сідлі? Чи в кареті? Полюбляєте тортури? Це не до мене. Я себе мучити не дам.

Кінь під нею гарцює, вона тримається так, ніби все своє життя сидить в сідлі. Гордий погляд, усмішка на губах. Вона мене погубить . Я вже це знаю.