Бал

-Дозвольте запросити вас на танець!!

Та що б тебе. Дивиться так, ніби я винувата у всіх його бідах щонайменше. Якщо не у якихось катастрофах вселенського масштабу. 
Він навіть бровою не повів. Кивнув і став у мене за плечима. Не знаю, що він випромінював, та ні на перший ні на другий танець ніхто не наважився підійти. Я стояла , машинально терла тату. 

-Воно не зникне.- хмикнув Дайрен. - не розумію, що вас не влаштовує. Дозвольте все таки запросити. Бо з боку ми виглядаємо дещо дивно.

Не чекаючи моєї згоди потягнув на середину зали. 
Що мене не влаштовує? Може мені ще й радіти? Такого чурбана ще пошукати, а він мені на голову впав. 
Ми мовчки танцювали. 
- Перестаньте так сопіти. Я вас не вкушу. Принаймі не сьогодні.  І на майбутнє, моє дружина не носитиме таких відвертих декольте!

-Хай і не носить. Мені що до того? Вирішуйте між собою!!

Гарчання над моїм вухом, замість того, щоб налякати, осіло в низу живота й розлилося теплом.

-Це вже вирішено . Ви підходите мені генетично. Це буде вдалий союз ще й з політичного боку. 

Яка романтика. Мрія, а не чоловік.

-Ніхто не взмозі змусити мене. 

-Думаю, ми з вашим батьком владнаємо це. Він, як правитель, повинен розуміти доцільність нашого союзу.

Ну-ну. Вирішуй. 

Хотіла б я вдати байдужість, та його рука в мене на попереку обпікала, його подих мені у скроню дурманив. Його впевнені і чіткі рухи заворожували. 
Якби ж характер був хоч трішечки не такий. Такий!!…

Я не знайшла нічого кращого, ніж наступити йому на ногу. Знаю, по дитячому, та стримати себе було вище моїх сил. 
Він схилився і прикусив мочку мого вуха.

-Це вам натомість.

Шумно вдихнув , притис до себе. Я відчула його збудження. Мазохіст, не інакше. 
Добре, що танці не можуть тривати вічність. Ми повернулися на місце. Він знову став у мене за плечима. Так і стояли весь час. В голову не лізло жодних думок. Суцільна плутанина. Лише моя пантера задоволено мурчала, відчуваючи його присутність. Це фіаско. Цирк, не інакше. 
Вечір закінчився. Він попрощався з усіма. Без страху чи гніву потис руку кожному члену моєї родини, відкланявся і пішов. 
Аж дихати легше. 
-Доню, завтра, о десятій, чекаємо тебе на зустрічі. Зараз маєш час все зважити. Не гарячкуй. І памʼятай. Ми з тобою. 
Чому ж доля тоді супроти мене? 

Чи варто казати, як я спала цю ніч? Як спочатку міряла кроками кімнату, а потім крутилася майже до ранку в ліжку? І якщо ви думаєте, що сон приніс мені спокій, то помиляєтесь. У надранішньому маренні мені снився той же бал. Наш танець. Та пісня все не закінчувалась, а Дайрен замість того, щоб дати мені спокій - цілував. Пестив мене. Так як і буваю у сні, обстановка змінилася, ми вже якимось дивом не у залі, а в кімнаті. Пестощі стають відвертішими. Поцілунки пристрастініші . А я не протестую, я насолоджуюсь. 
Стукіт в двері. Хто це? Що це?

-Леді Абігель, вставайте, вже майже девʼята година. 
Мамо рідна, заспала. Підхопилася на ліжку. Нічний дурман все ще клубився в мене в голові. Не до цього зараз. Обдумаю все пізніше, якщо взагалі буду думати над цим. Теж мені сон, хіба я його контролюю. 
Швиденько. Швиденько. Нема часу. А то ще женять мене без мене. Вмилася, причесалася і стрімголов побігла вниз.