Епілог

Аліна прокинулася на підлозі ванної кімнати. Її кицька голосно нявчала їй просто у вухо.

– Ну чого ти, дурненька? – мовила Аліна, підіймаючись. – Зараз буде сніданок. Дай хоч прокинутись як слід.

Потираючи спину, дівчина пішла на кухню й увімкнула кавоварку. Муся терлася голівкою об ногу Аліни, даючи зрозуміти, що дійсно голодна. Аліна насипала їй корму і з філіжанкою кави в руках підійшла до вікна. Надворі вже було світло. Двірник замітав опале листя. Поодинокі перехожі вигулювали собак. День обіцяв бути сонячним.

Міцний напій трохи привів дівчину до тями. І тут вона згадала свою вчорашню подорож у часі. «Та ну! Все це мені наснилося! Не потрібно було того вина у ресторані пити!» – подумала вона, але все ж засумнівалася. Проте знову пішла до ванної кімнати й поглянула на своє відображення. На неї із дзеркала дивилася непричесана сонна Аліна з мішками під очима і візерунком від килимка на щоці.

– Так я і думала! Все це мені наснилося! І скільки це я проспала?

Була дев’ята година ранку. Аліна згадала, що у неї сьогодні вихідний, тому вирішила решту дня провести перед екраном телевізора, переглядаючи її улюблений серіал. Десь о п’ятій вечора завібрував мобільний. Номер був невідомим.

– Слухаю…

– Алінко, привіт! Не впізнала? Це я, Сашко! Ми разом працювали колись… Ну і зустрічалися теж…

Співробітник!

– Так ось, дивна річ! Я сьогодні гортав стрічку новин у Фейсбуці й побачив твоє нове фото. А ти зовсім не змінилася, така ж гарна…

– Дякую, Сашко! Не очікувала тебе почути! Думала, що ти на мене тоді образився дуже…

– Все в минулому, Алінко! Стільки років пройшло! Та й ми вже не працюємо разом, так що ділити нам нема чого, чи не так? – його голос був веселим і безтурботним.

– Звичайно, рада, що зателефонував, – відповіла Аліна. – А номер телефону де взяв?

– У тебе ж він на сторінці написаний! До речі, з цим треба бути обережною! Викладаєш таку особисту інформацію в інтернеті!

– Я це врахую!

– Але ж не тому телефоную!

– А чому?

– Хочу запросити тебе на побачення. Що робиш сьогодні ввечері?

– Нічого особливого…

– Тоді я заїду за тобою о сьомій, ок?

– Давай о пів на восьму…

…О сьомій двадцять Аліна у красивій сукні стояла у ванній кімнаті та підфарбовувала губи.

– Як же дивно… – говорила вона сама собі, – тільки наснився мені, й на тобі… Мабуть інколи сни дійсно стають реальністю…

Дівчина поправила зачіску, востаннє оглянула себе і посміхнулася своєму відображенню. І Аліна у дзеркалі теж посміхнулася у відповідь, а потім і підморгнула…

Дорогі читачі! Дякую, що прочитали цю книгу. Буду вдячна за вподобайку та відгук! Сподіваюся, що Вам сподобалася історія нашої героїні Аліни. Якщо так, тоді запрошую Вас до прочитання іще однієї книги із циклу "Подорожі в часі" - "Рік на повторі". На цей раз героїня роману Уляна вирушає у майбутнє для того, щоб зрозуміти, з яким із своїх двох обранців залишитися. І робить вона це двічі, проживаючи з кожним із них наступний рік свого життя. Тож чекаю Вас там! Приємного прочитання!