Спроба №?. Реальність

– Я так розумію, що більше нам дивитися нема на що? – з надією у голосі мовила Аніла після хвилинної паузи.

– На щастя, чи на жаль – ні. Далі був лиш потік випадкових знайомств, перших побачень, що так першими й залишилися.

– Сумно все це якось… Не дивно, що після стількох спроб ти просто перестала вірити, що є оте, СПРАВЖНЄ кохання.

– Ти права, – гірко усміхнулася Аліна, – хоча вірити, що воно десь є, дуже хочеться. І страшно від того, що я і досі сама.

– Ти не повинна бути сама! У тебе все ще попереду. Просто зроби висновки з щойно побаченого і не наступай на ті ж граблі щоразу.

– Висновки? З того, що я побачила і знову все пережила… Хм… Ну по-перше, зрозуміла, що не завжди чинила правильно. Відштовхувала від себе дійсно хороших хлопців, а від негідних не могла піти. Я втрачала себе у стосунках. Часто не розуміла як поводитися у тій чи тій ситуації. Деколи не вміла прощати, а деколи цього робити аж ніяк не слід було робити. Знаєш, після мого невдалого шлюбу я стала цуратися чоловіків. І мені вартувало неабияких зусиль знову піти на побачення. Думаю, що зараз, після всього побаченого, мої погляди на стосунки кардинально зміняться. Багато про що жалкую, але час назад не повернеш…

– А про розрив яких стосунків жалкуєш найбільше?

– Мабуть зі Співробітником. Хлопець не бажав мені зла. Просто так склались обставини…

– Хм… – якось дивно усміхнулась Аніла, – думаю, не все ще втрачено. Але ніч вже закінчується і нам потрібно повертати тебе додому.

Перед Аліною все закрутилося. Їй стало зле. Вона закрила очі й відчула, що знов кудись летить.

– Стій, ми що навіть не попрощаємось? Аніло-о-о!! – закричала вона кудись удалечінь.

– Я завжди буду поря-а-а-ад! Лише поглянь у дзеркало-о-о! – донеслися до дівчини останні слова її наставниці.