У школі, куди потрапили наші мандрівниці, панувала метушня. Діти бігали по коридорах, а чергові намагалися зупинити цей безлад. Та їхні голоси поглинав шум. Раптом продзвенів дзвоник і вже через хвилину запанувала тиша. Двері класів зачинилися. Почався урок.
– Чому це ми знову у твоїй школі? – здивовано запитала Аніла.
– Тому що тут я зустріла свого колишнього чоловіка.
– Ти тут працюєш?
– Працювала… Так, три роки. Вчителькою історії.
– Ну нарешті тобі твій диплом знадобився!
– І не кажи! – посміхнулася Аліна. – А ось і я.
Молода вчителька з підручником у руці поспішала до класу.
– Аліно! Почекай! Ти свої конспекти в учительській забула!
До дівчини біг молодий хлопець, років двадцяти п’яти. Одягнений у синю сорочку із трохи прим’ятим комірцем та чорні брюки, триденною щетиною та нечищеним взуттям він не справляв приємного враження.
– Та не біжи так! Я почекаю! – дратівливо сказала Аліна.
Хлопчик-Помагай добіг до неї, віддав конспекти і посміхнувся.
– Що б ти без мене робила?!
– Навіть не знаю, – саркастично відповіла Аліна, та її колега цього не помітив.
– От і я кажу! Ну що, сьогодні після роботи йдемо у кафе?
– Ти ж знаєш, у мене роботи багато…
– А хочеш, я тобі допоможу?
– Ти ж біолог, а не історик!
– То й що? Та я заради тебе готовий усю історію вивчити! Та я…
– Ну добре, добре, вмовив. Зайдеш за мною о сьомій. Але лише на годинку! У мене дійсно безліч роботи!
– Домовилися! – радісно мовив хлопець. – О сьомій буду у тебе!
#3192 в Сучасна проза
#9307 в Любовні романи
#2234 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.03.2022