Спроба №16. Барабанщик

– Як же тут темно, можна на щось чи на когось ненароком наштовхнутися! – сказала пошепки Аніла, коли вони йшли темним коридором якогось підвалу. – Тобі не моторошно?

– Ні, – заперечила Аліна, – здається, я пам’ятаю це місце. Це студія мого Барабанщика.

У кінці проходу тьмяно світила лампа. Мандрівниці пішли на світло і опинилися у невеличкій комірці, що слугувала імпровізованою студією. Стіни були оббиті контейнерами від яєць, пофарбованими у чорне. У кутку стояла невеличка стара канапа, на якій зараз сиділа дівчина. У ній насилу можна було впізнати Аліну. Волосся її було коротким і пофарбованим у чорний колір. Гардероб її складали чорні джинси, такого ж кольору футболка та чорно-білі кеди. Очі, підведені товстою чорною лінією, завершували цей «панк-образ». Дівчина закохано поглядала у бік хлопця за барабанною установкою. Імідж бойфренда мало чим відрізнявся від його найпалкішої фанатки – чорний колір також переважав у його образі.

Окрім Аліни та її кумира у комірці було ще два хлопці, Клавішник та Гітарист, який був по сумісництву і солістом групи. Зараз вони жваво обговорювали текст пісні.

– Що ти тут забула? – здивовано поглянула на свою супутницю Аніла.

– Як що? Я була фанаткою їхнього гурту! Не пропускала жодного концерту!

– А вони ще й виступали?

– Звичайно! В основному на молодіжних вечірках, дискотеках та в нічних клубах. У нашому місті вони були дуже популярними!

– То кажеш, твій – Барабанщик?

– Так, він серед них був найталановитішим. Слова та музику майже усіх пісень, що виконував їхній гурт, писав він.

Дискусія тим часом була завершена. Хлопці вочевидь вирішили відпочити. Позаду канапи стояв ящик пива. З нього Соліст дістав і роздав по пляшці кожному, не проминув і дівчину. Барабанщик витягнув із кишені джинсів пачку цигарок, взяв одну і поділився з рештою. Аліна і собі не відмовилась.

– Після твого Просвітленого, бачу, що ти зовсім зіпсувалася! – невдоволено зауважила Аніла.

– Так… Я тоді сама на себе не схожа була!

– Зміна іміджу, випивка, куріння… Не розумію…

– Хотіла відповідати моєму кумирові!

– І де ж ви познайомилися? Відчуваю, що не в бібліотеці, – Аліна уловила іронічні нотки у голосі супутниці.

– Та, ні… У нічному клубі під час їхнього виступу. Мене Соліст на сцену витягнув, бо я у першому ряду танцювала.

– Мабуть ти йому сподобалася…

– Мабуть… Але я тоді лише на Барабанщика дивилася. Після виступу вони запросили мене і мою подругу випити. Ми гарно поспілкувалися. З цього все і почалося.

– А чому ти брюнеткою стала? – Аніла все ще не могла звикнути до такої кардинальної зміни іміджу своєї підопічної.

– Це мені Барабанщик порадив перефарбуватися. Сказав, що я так ефектніше виглядатиму.

– Добре, що хоч на татуювання чи пірсинг тебе не напоумив!

– Він пропонував, але я не прихильниця такого мистецтва! Крім того, з часом наші стосунки зіпсувалися. Адже я почала помічати його дивну поведінку. Пізніше я дізналася ось про що.

З цими словами Аліна пройшла крізь молодь на канапі та опинилася біля барабанної установки. Вона провела рукою під стільцем і витягнула звідти якийсь невеличкий пакетик.

– Що це? – запитала Аніла.

– Наркотики… – зітхнула її підопічна. – Спочатку я нічого не помічала. Потім почалося…

Вони опинилися в уже знайомій квартирі. Аліна стояла біля вхідних дверей і дивилася на когось у вічко.

– Аліно, відчини! – Барабанщик гамселив кулаком і кричав.

– Іди додому, мені не потрібні неприємності!

– Ти нічого не розумієш!

– Все я прекрасно розумію! Між нами все скінчено! Не приходь до мене більше!

– Я вже неділю як чистий! Відчиняй!

– Не кричи, бо сусіди зараз міліцію викличуть! Я тобі не вірю. Ти клявся мені, що зав’яжеш!

– Я і зав’язав, – Барабанщик трішки понизив тон голосу, – Аліно, не дурій! Пусти мене і ми все обговоримо.

– Немає нам більше про що говорити. Іди, поки мій батько не прийшов! Він сказав, що ти пожалкуєш, якщо з’явишся тут! Не провокуй! Краще йди з мого життя.

– Аліно… – почав було Барабанщик, але почувши, що біля під’їзду різко зупинилася машина, він замовк. Хтось швидко піднімався сходами.

– Це ще не кінець! – крикнув він, та побіг сходами нагору.

Мандрівниці, що вже стояли у під’їзді з іншого боку дверей, поспішили за ним. Хлопець був явно під дією якогось препарату. Він вибіг на дах і став на краєчок. Знизу вже під’їхала друга міліцейська машина. З неї вибігло два чоловіки у формі. Двері на дах знову відчинилися. Барабанщик різко обернувся. На вході стояв поліцейський, який першим наздогнав порушника спокою.

– Ти що тут в дідька…? – не встиг запитати він молодика, який вже зробив крок у безодню.

Мандрівниці скрикнули і разом із чоловіком підбігли до краю даху. З жахом вони поглянули вниз. Перед під’їздом лежало тіло Барабанщика.