– Яка тут романтична атмосфера, – зачаровано мовила Аніла, розглядаючи усе довкола.
– Я здається знаю, що це за спогад, – примружила очі Аліна, – не найприємніший, скажу відверто…
– А мені тут подобається! Це ж ресторан, так?
– Так, один із найдорожчих у нашому місті.
У напівтемряві грала спокійна музика, декілька офіціантів ходили між столиками з підносами. Над стелею висіли повітряні кульки, а в залі, прикрашеній до Дня закоханих, стояв аромат вишуканих страв. У двері зайшла пара. Аліна була одягнена у коротку шубку, її волосся було укладено в елегантну зачіску. Довга вечірня сукня довершувала її вдалий образ.
– А ти тут просто красуня! – замилувалася дівчиною Аніла. – Ой, а це ще хто?
Хлопець у білій сорочці та джинсах та дублянці допомагав Аліні зняти верхній одяг. Його зовнішність зовсім не привабила Анілу.
– Мій друг, «герой не мого роману».
– Що ти у ньому знайшла? Взагалі не наш смак!
– Він – приємний хлопець. Мені було з ним цікаво. Я могла говорити з ним про все і навіть більше. У нас були спільні інтереси. Він був у захваті від мене і не забував про це говорити. І все було б добре, якби не одне АЛЕ: я нічогісінько до нього не відчувала!
– Цікаво, а він про це знає?
– Знає, але не збирається здаватися. Лише набирається терпіння і продовжує операцію із завоювання моєї прихильності. Тому побачення призначаються. Квіти – даруються. Але закоханості я так і не відчула. Що б він не робив.
– Але ж ти тут, з ним, у День Святого Валентина! Як це ти погодилася?
– Мій «друг» був особливо впертим. На усі аргументи про неможливість наших романтичних стосунків у нього знаходилося безліч контраргументів. І з часом я просто відпустила ситуацію. Мені подобалося наше спілкування. Він часто діставав квитки на концерти відомих зірок, яких гастролями заносило у наш місцевий Будинок культури. А постійна дружня підтримка стала невід’ємною частиною мого життя. І я вирішила дати йому шанс.
– І як він на це зреагував?
– Він був на сьомому небі від щастя. І на радощах запросив мене сюди, в цей шикарний ресторан, відсвяткувати День закоханих. От ми тут і опинилися. А що було далі, подивимося зараз.
Столик було замовлено заздалегідь і усміхнена офіціантка відразу провела пару до нього. Вони сіли, взяли до рук меню. Було помітно, що кавалер – трохи нервує.
– Що їстимеш? –він питально подивився на Аліну.
– Навіть не знаю, тут все таке екстравагантне… Вибери на свій смак.
– Тобі тут подобається? – і не дочекавшись відповіді своєї супутниці, хлопець покликав офіціантку і вона взяла у них замовлення.
– Тут затишно, хоч і трішки шумно… – продовжила перервану розмову дівчина.
– Я замовив нам коктейлі, сподіваюся, ти не проти?
– Ні, хоча я і не у захваті від спиртних напоїв…
– То може мені відмінити замовлення?
– Не потрібно. Я спробую… І не хвилюйся так, все добре.
– Я і не хвилююсь. Просто хочу, щоб ти гарно провела час.
Коли принесли страви, Аліна з цікавістю подивилася на страву і почала їсти. Проте, скуштувавши шматочок риби, яку замовив для неї її кавалер, вона скривилася.
– Пам’ятаю ту рибу – занадто багато спецій, ще й пересолена…
У цей час хлопець їв свій стейк і щось постійно запитував у Аліни. Та вимушено посміхалася, адже не хотіла зіпсувати йому «його ідеальне побачення».
– Втомлена і розчарована, я лише чекала закінчення цього «романтичного» вечора. Але не могла і подумати, чим обернеться для мене його завершення. Ось, дивись…
Коли та ж сама усміхнена офіціантка принесла рахунок, виявилося, що у «героя не її роману» не було достатньо грошей для того, щоб розрахуватися. Він почав нервово викидати усе з кишень, збираючи гірку з купюр та монет на білосніжній скатертині. Зрозумівши, що розрахуватися зібраною сумою у нього не вийде, він побіг до менеджера ресторану. Та запропонувала відпрацювати нестачу, миючи посуд на їхній кухні.
Аліна, розчарована таким ходом подій, встала з-за столу. Ідея провести решту вечора, виконуючи обов’язки посудомийки, вивела її з себе. Витягнувши із сумочки решту для оплати рахунку, вона поклала гроші на стіл і мовчки вийшла.
Через декілька хвилин «фінансовий гуру» наздогнав її на вулиці.
– Алінко, давай я тебе проведу. Темно вже!
– Дякую, але у мене голова болить від гучної ресторанної музики. Я краще сама прогуляюся…
– Ну як хочеш…
– Дякую за вечір! Бувай!
Аліна швиденько попрощалася зі своїм кавалером і почимчикувала додому.
– Ну і пригода… – мовила Аніла, проводячи поглядом хлопця, що йшов, понуривши голову, у протилежний від Аліни бік. – І як ти з ним далі після такого спілкувалася?
– Після такого невдалого побачення наше спілкування з моєї ініціативи було припинено.
#3217 в Сучасна проза
#9349 в Любовні романи
#2243 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.03.2022