Спроба №7. Історик

– Що там за крики? Дивись, який натовп зібрався!

Мандрівниці у часі стояли у вестибюлі університету. Перед вхідними дверима з десяток студентів, створивши імпровізоване коло, щось голосно вигукували.

– О, так це ж я там всередині! – з посмішкою мовила Аліна, – моя перша і остання бійка!

– Що? Бійка? – Аніла вже пробиралася крізь натовп, щоб побачити все на власні очі.

Дійсно, у центрі кола билися дві дівчини. В одній із них насилу можна було впізнати Аліну. Зі скуйовдженим волоссям, відірваним рукавом кофтинки і розбитою губою, вона була не дуже схожа на ту милу симпатичну дівчинку, яку вони бачили у попередніх спогадах. Зараз вона більше нагадувала фурію, яка навіть і не думала припиняти цю штурханину.

– І чому вас ніхто не зупинить? – не вгамовувалася Аніла. – Це ж все таки вищий навчальний заклад!

– Не хвилюйся, – заспокоїла її Аліна, – он вахтерка сюди поспішає!

І дійсно, невеличка повненька сивочола жіночка вже проштовхувалася до центру натовпу.

– Ви що, дівчата, подуріли? – крикнула вона, сплеснувши руками. – Ану марш звідси! Хочете, щоб вас виключили з університету? І що ви собі надумали??

– Ми вже йдемо! – мовила Алінина супротивниця, а потім зі злістю прошипіла до Аліни: – А з тобою ми ще не договорили!

Натовп швидко розсіявся, а дві винуватиці цієї сцени розійшлися по різних аудиторіях.

– Через що така ненависть? Ніяк не візьму до тями! – не вгамовувалась Аніла, шокована такою поведінкою своєї підопічної.

– Як через що? Через хлопця звичайно!

– Серйозно? То все ж існують хлопці, через яких дівчата б’ються… І що ж у ньому було такого особливого?

– Все… – мрійливо промовила Аліна. – Ми вчилися у паралельних групах на історичному факультеті. Він тоді був найгарнішим хлопцем на курсі. Розумний, сильний, а очі… Крім того, я так втомилася від попередніх невдач на любовному фронті, що чітко для себе тоді вирішила – він буде моїм!

– То в університеті у тебе все ж з’явився ген сміливості? – пожартувала Аніла.

– Так, саме в той період свого життя я вирішила змінитися.

– Стати хуліганкою?

– Та ні, – засміялася Аліна, – просто впевненішою у собі. Тому на цей раз я зробила перший крок сама. Підійшла і познайомилась. З того часу ми почали дружити. Часто засиджувалися допізна у читальному залі. А потім я зізналася своєму Історику у симпатії.

– Він тебе, сподіваюся, не «відшив»?

– Та ні, зовсім навпаки. Йому імпонувала така моя рішучість. Ми після цього тиждень після пар зустрічалися. Ходили у кіно, їли морозиво, гуляли у парку. Чудовий був час…

– Так, нічого не розумію… Чому ж ти щойно билася?

– Виявилось, що у мого коханого на іншому факультеті вже є дівчина. Якраз сьогодні вона про нас дізналася. Її подружки бачили нас з Істориком у кав’ярні. Тож вона і прийшла розбиратися зі мною.

– І ти про це так спокійно говориш?

– Це було дуже давно… Крім того, честь свою я відстояла. А мій Історик, дізнавшись про наше з нею з’ясування стосунків, розлучився зі своєю пасією і залишився зі мною.

– Добре, що він тебе у момент бійки не бачив, – іронічно зауважила Аніла, – вигляд у тебе був, чесно кажучи, зовсім не привабливий.

– Я теж так думаю…

– І що з вами сталося далі?

– Перемотай час на два тижні вперед.

Вони опинилися у парку неподалік від університетської будівлі. Під деревом стояла пара і цілувалася.

– Що ми тут робимо? А, впізнаю твого Історика. Чому це ми за вами підглядаємо?

– А це не я, – мовила Аліна і показала у протилежний бік. Там стежкою йшла 18-річна її копія і посміхалася сама до себе. Раптом вона помітила свого хлопця та іншу дівчину в його обіймах.

– Ой, відчуваю, зараз знову буде бійка… – замружила очі Аніла.

– Помиляєшся! Дивись!

Аліна, на мить стиснувши руки у кулачки, раптом опанувала себе. На її обличчі знову з’явився знайомий вираз, як тоді, коли вперше отримала «двійку». Вона голосно видихнула, поправила зачіску і впевненою ходою пройшла повз закоханих. Хлопець помітив її і почервонів.

– О, Алінко! Як це ти тут опинилася? – швидко заговорив він, явно не очікуючи побачити тут свою «кохану».

– Вибачте, але не думаю, що ми знайомі, – обернувшись у бік голосу, спокійним тоном промовила Аліна, – хай щастить!

Дівчина легенько кивнула головою до нової пасії свого колишнього коханого і повільною ходою пішла далі.

– Оце витримка! – вирвалося у Аніли, яка захоплено дивилася їй у слід.

– Так, я завжди вміла себе опанувати у потрібний момент, – посміхнулася Аліна, – мабуть у мені померла акторка.

– Яка ж ти все таки суперечлива особистість… То поводиш себе як дитина, то як справжня доросла… Не можу тебе зрозуміти…

– От і чоловіки не можуть, – мовила дівчина, – мабуть тому в мене і досі немає нормальних стосунків…