3 частина

Ммм.. Ранок. Сонечко поступово почало пронизувати своїми променями моє обличчя, ніби натякаючи, що вже треба прокидатися. Тихесенько потягнувшись та взявши телефон до рук, то я глянула, що вже була 6 година ранку.
Сьогодні встала пізніше на годину, але думаю, що нічого страшного, бо все таки вчора я довго не випускала телефон із рук, переписувавшись із ноунеймом.
Так, досить лінитись вже,  треба сходити вмитися та почати робити зарядку скоріш, адже сьогодні точно буде складний день і треба багато чого встигнути.
Тому навіть поки не буду перевіряти телефон, бо точно засяду надовго. Вмившись, я дістала приладдя для спорту, увімкнула музику в навушниках та зникла з цього Всесвіту приблизно на хвилинок так 30. Останнім часом, не беремо до уваги момент намагання взяти себе в руки і дійсно почати займатись, я почала реально кайфувати від того, що я роблю.
Мені приносить задоволення не тільки ефект таких занять, але й та сила й легкість, яка присутня протягом дня після зарядки.
Бадьорість, яка змушує тебе не валятися цілий день у ліжку та втикати у телефоні, хоча іноді дозволяю собі це зробити, але тільки, коли дуже погано. А те відчуття, що ти постійно у якомусь русі, постійно щось робиш та насолоджуєшся моментом. Після таких ранкових занять, я почала менше думати, що інші люди думають про мою фігуру, навіщо? Я і так знаю, що мені подобається, як мені затишно, а що там собі гадають інші, то мене абсолютно вже не хвилює.
Ну, чесно, іноді хвилює, але не так, як раніше. Наприклад, якщо говорити про вчорашню ситуацію, то 17-річна я вже б могла показати свої сльози після таких слів, хоча такої ситуації не було б, бо я повірила б. Наївна дурочка. Але це не зміниш вже. Що було, то й було. Зараз треба думати про майбутнє, а ще про день народження дідуся. Тому після закінчення розминки я швиденько пішла у душ, а згодом вже побігла вітати дідуся з його святом.  

- З днем народження, мій улюблений дідусю. Бажаю тобі щастя, здоров’я, великого-великого кохання, побільше радості та ніякого смутку, а також, щоб рідні тебе не ображали. Люблю тебе, - з шаленою радістю промовляла я до нього, поцілувавши його у щічку, а дідусь усміхнено дивився на мене.  

- Дякую, Аріночко. Я дуже ціную вас, ви найдорожче, що в мене є. Проте, яке кохання у мої роки. Ото придумала, - похитав головою мій дідусь.  

- Справжнє та щасливе. Яке ж ще, - відповіла моя мати, - вітаю вас з днем народження. Приєднаюсь до привітань донечки та хочу сказати, що мені пощастило мати такого зятя, як ви.  

- А мені пощастило мати таких прекрасних жінок у своїй компанії. Шкода, що мій син не може приїхати до мене. Навіть у мій день народження у нього робота..  

- Дідусь, ну, не засмучуйся. Він потім приїде. Ти ж знаєш, що в нього зараз деякі проблеми. Він має вирішити їх. А щоб підняти тобі настрій, то скажу, що я приготувала тобі сюрприз. Тому очікуй на нього та гостей, а не сиди засмученим. Ти ж не хочеш, щоб я плакала? – трохи зманіпулювавши спитала я, нащо він просто похитав головою, - ну, добре. Я пішла далі готувати, а то нічого не встигнемо. 

І поцілувавши ще раз дідуся, я побігла на кухню. Спочатку перевірила, як там мій торт. Цілий та застиглий. Значить усе добре буде. І тоді починаємо приступати до м’яса, яке чекало свою чергу. Ще треба встигнути зробити картоплю по-селянські та звичайну. І різні закусочки нарізати, бо не їсти ж тільки основні страви. Ну і який взагалі може бути стіл без закусок? Ніколи такого не бачила. Закінчивши з м’ясом, то я вирішила все-таки заглянути у телефон та подивитися, що там відбувається.  

2 непрочитаних діалоги у Телеграмі та одне повідомлення в Інстаграмі. 

Поки розберусь з Телеграмом, а там вже перейду до Інстаграму.  

«Доброго ранку) Радий чути, що у тебе все добре. Передавай вітання своєму дідусеві. Бажаю, щоб ви гарно провели час. А я сьогодні буду йти у тренажерний зал, тому напевно пропаду, тому не лякайся. Готуюсь зараз до бою, тому треба частіше туди ходити, бо й так пропустив»  

Роман.. Усмішка сама по собі з’являється на моєму обличчі.  

«Доброго ранку. Не знала, що ти займаєшся цим професійно. А коли у тебе бій? Ніколи не бачила цього. Дякую за привітання) І тобі також бажаю провести продуктивно час»  

Наступне вже повідомлення було від подруги.  

«Привіт, маленька паняночко та захопленниця чоловічих сердець. Як там у тебе справи? Чого зникла з радарів? Коли ми зможемо побачитися, бо у мене для тебе стільки новииин»  

Чого я не здивована отримати таке повідомлення. Зі сміхом починаю писати відповідь: «Привіт, а хто б казав про захоплення чоловічих сердець, хто минулого тижня ходив на 5 побачень, на хвилинку, з різними людьми, а потім кидала їх в ігнор, тому що, ну, не до душі?) Гадаю, що зможемо побачитися десь у неділю. Для тебе я завжди знайду час»  

Прочитано. Пише. Ну, як завжди. Таке враження, що вона ніколи не випускає телефон із рук.  

«Так, про побачення ми поговоримо у житті. Я не винувата, що вони такі. Ти ж знаєш, що мені треба іде-а-ль-ний чоловік, а не якась розмазня. О, неділя. Супер, тоді зустрінемося о 10 ранку на нашому місці. Прихопи з собою, будь ласка, якоїсь їжі»  

Написала вона і погодившись на її пропозицію, я нарешті зайшла до Інстаграму, де мене чекали повідомлення від ноунейму. Цікавий дуже хлопець-чоловік. Хоча, якщо він військовий, то йому більше підходить чоловік, бо там якого віку ти б не був, але така професія змушує тебе подорослішати.   

«Дякую. Але це мій обов’язок. Нічого особливого у нашій роботі нема.
Ну, можливо, що будемо спілкуватися і тоді я вже не буду вам незнайомою людиною та зможу прочитати ваші твори. Мені теж було приємно поспілкуватися. До завтра. Солодких снів» 

«Доброго ранку, прекрасна незнайомка. Як ваші справи? Як спалося? Сподіваюсь, що ви не лякаєтесь моїх повідомлень. Не подумайте, що я якийсь маніяк або ще хтось. Мені просто потрапився ваш профіль і зацікавили ваші фотографії. У них відчувається життя, а такого, на жаль, я давно не бачив»