РОЗДІЛ 8

— Бірм, давай. Маленьке закляття тимчасового підняття трупа, — скомандував Дорк.

«Трупа… трупа… трупа…» — відлуння закрутилось у склепі з парою пошарпаних саркофагів і клаптями павутиння під стелею.

— І май на увазі, знову щось зіпсуєш — уб’ю.

«Уб’ю… уб’ю… уб’ю…» — не вщухало відлуння.

Прямо таки. Один раз помилилася — і тепер мені треба нагадувати про це кожні п’ять хвилин?

— А чому я завжди перша? — справедливо обурилась я.

— Може, ти мені подобаєшся… — протягнув магістр Дорк, а щоб я раптом не повірила в цю маячню, гаркнув: — Швидко підняла труп!

Швидко йому. Як вийде. До речі, бетонну плиту, що служила кришкою труни, жодна сволота не потрудилася мені допомогти посунути. Сама пихтіла. Гаразд, Дорк. Але ж одногрупники? Ось тобі й благородна кров. Мовляв, твої проблеми — твій головний біль.

Нарешті кришка зсунулася, небезпечно перекосилась, але втрималась. Усередині лежало щось сухе. Ну от як скелет, загорнутий у коричневий папір, з рідкими волосинками на маківці. Навіть якось сумно стало — всі ж такими станемо.

Ладно.

Як там… А! Пальці скласти в позицію геамо. Сконцентруватися…

— Теамо ес, — коротеньке закляття і трохи сили. І закріплення підпорядкування. — Сікх.

І знову — пшик. Я бездарність.

У мене з першого разу ніколи нічого не виходить. Взагалі нічого.

Зробивши найпокаяннішу пику, я розвернулася до одногрупників і магістра й розвела руками. Мовляв: «Не пощастило!»

І саме в цей знаменний момент мені на плече лягло щось холодне, сухе й кістляве.

Ніколи не думала, що вмію одночасно підстрибувати, верещати мале закляття упокоєння та ще й сплести пальці в правильному порядку — у стрибку. Аж ні. Я талант. Та ще й який.

Те, що було навчальним посібником, гепнулося назад. Не диміло. І на тому дякую.

— Ось! Вчіться, мої золоті, яскравий приклад того, що в екстремальній ситуації слід діяти винятково на інстинктах. Закляття мають бути на рівні рефлексів… — розплився в усмішці Дорк. — А ти не така вже й безнадійна, як я думав, Бірм. Молодець. Завжди казав: правильна мотивація — запорука успіху.

Це він мене щойно так похвалив?

— Дякую, магістре Дорк, — скривилася я і зиркнула на те, що лежало в саркофазі.

— Нема за що. Кірк, тепер твоя черга. Тільки не верещи, як Бірм — у мене досі у вухах дзвенить.

Сіг підійшов до саркофага. Склав пальці. Шурх. Кришка труни закрилася.

— Це щоб ви пам’ятали: якщо некромант — то це ще не означає, що не дівчина. А щоб напевно…

Бумц. Зверху гепнулась плита з сусіднього останнього пристанища нещасного посібника.

А я що… А я й не збиралася приховувати злорадну усмішку, дивлячись, як пихтить кістлявий Сіг, відсовуючи одразу дві плити.

***

— Провідність срібла для магічного потоку зламу гама дорівнює… — гундосив голосом хронічного пияка магістр Рендел.

Рррр… який ідіот вирішив, що некромантам потрібна артефакторика? Який дурень прийняв мага Філа Рендела на посаду викладача? Та факультет артефакторів має всім суцільно виплачувати компенсації просто за те, що вони ходять до нього на пари. А тим, хто на цих парах не засинає — безкоштовний абонемент у психлікарню. Бо нормальна людина просто не здатна не заснути під це бурмотіння.

— Магістре Рендел, — підняла я руку, перервавши жваву й надзвичайно захопливу лекцію. Магістр невдоволено почмокав губами й втупився в мене, наче я вселенське зло, а пара студентів відірвали зім’яті пики від парт. — Магістре Рендел, а чи можна використовувати срібло для створення Артефакта Ролдена?

Мене окинули підозрілими поглядами, загуділи… Але невдовзі посміхнулись.

— А з чого такий інтерес…

— Катріна Бірм, — представилася я. — Та так. В одній книжці натрапила на його опис. Тепер от цікаво стало, — безсоромно збрехала я.

Мені повірили. Мабуть. Бо з цього зім’ятого обличчя навіть досвідчений шулер не зчитав би емоцій.

— Які цікаві книжки ви читаєте, студентко Бірм… — оцінив мене поглядом Рендел. — Вельми дивно для такої… юної особи.

— А для некроманта саме те, — обурилася я й гордо задерла підборіддя, зображаючи глибоку образу.

— Атож, атож… — покивав Рендел, відклавши листок з тезами лекції. — Відповідаючи на ваше питання… — і тут у Рендела ніби щось вселилось. Просто засвітився зсередини. Як голодний упир у пункті збору донорської крові. — Артефакт Ролдена — унікальна й надзвичайно рідкісна річ. Навіть маючи схеми мага Ролдена, відтворити його вдалося лише одній людині. До речі, гордість нашої Академії. Скільки магів-артефакторів витратили майже пів життя, щоб створити щось бодай віддалено схоже… Та дарма — ритуал вміщення душі надто складний. І — так! Для створення Артефакта Ролдена срібло — найвідповідніший метал. Але! Воно не є вмістилищем.

— Справді? А я думала…

— Ні, Бірм. Вмістилищем душі є камінь. Частіше — опал. Рідше — нефрит.