Епілог

От ми й знову повернулися до того, з чого починали. Всі без сил, але щасливі в рази більше, ніж раніше. Адже з силою приходить і відповідальність, разом з безкінечною вервечкою проблем. 

Минув рік і Всеволод нас так і не потурбував. Деканшу звільнили й ми її не бачили також. Стас же з якогось дива перевівся до нашої групи й ми всі його люб'язно уникали. Хоч так хотілося пристукнути трішки, за те, що влаштував нам пастку. Він відбрехувався звісно, але хто йому тепер вже повірить? Ми були навченими.

Навчальний рік минув успішно й ми зі Златою насолоджувалися теплими Київськими днями, разом з батьками. Офіційно вона вже була однією з нас та носила наше прізвище. Не скажу, що з цим було все просто, але воно того вартувало.

Звісно, ми в Києві ненадовго, бо запланували з одногрупниками ще одну цікавеньку подорож – цього разу замками України. Починали з Житомирщини. Мальовничого замку "Радомисль", що насправді ніколи таким і не був. Там виготовляли перший папір, там був млин, але ніколи не було замку. Проте нас це не надто хвилювало. Ми гналися за цікавими легендами й там нам їх би розповіли вдосталь. 

Як же щодо нашого нового життя без унікальних здібностей, то Златиної радості було не описати. Кошмари припинилися й вона нарешті змогла спокійнісінько спати, не борючись за життя. Мені ж теж ті сили не так і були потрібні. Я їх кілька разів використала заради власного блага й то через Всеволода, тож спокійнісінько могла пожити і без цього. Іншим же також було на них начхати.

Ось так і завершилася наша історія – супер людей, що стали звичайними. Сподіваюсь, той хитрюга не придумає чогось новенького, але я сумніваюся в його кмітливості. Все ж у нього були роки досвіду й своя команда, але він програв новачкам, які навіть не знали, що ж зробили насправді.