Розділ 55

Вже цього ж дня ми примудрилися потрапити назад на материк. Не скажу, що без надздібностей, але то було необхідно. Чомусь думала, що в таких як Всеволод обов'язково має бути план "Б". Та й не лише він.

Всі були досить бадьорими після імпровізованого пробудження й схопивши речі, не довго думаючи поспішили на залізничний вокзал. Я також тягла сумки, бо дія магії поширилася й на мене та повністю вилікувала руку. З одного боку варто було б радіти, але з іншого якою ціною це сталося...

Потрібно було негайно повертатися додому й щось робити. Бажано – перетягнути Всеволодових прибічників на сторону добра. Бачила – їх чимало, а сумніваюся, що мої нові сили допоможуть протистояти їм. Але якщо не вийде, то я знову можу втратити друзів та сестру. 

– Лано, про що думаєш?– присіла біля мене Злата в залі очікування. 

– Про те, чи взагалі варто затівати це все. Я не знаю, чим завершиться наша сутичка наступного разу. 

– А що відчуває твоє серце?

– Якщо не зупинити Всеволода, то він зупинить нас. І хто йому завадить повторити "експеримент"?

– Лише ми,– понуро кивнула Злата, розуміючи, що це може означати.– У будь-якому випадку ми завжди з тобою.

Сестра підбадьорливо стисла мою руку й раптом залу осяяв невеличкий спалах або щось на нього схоже.

– Ви серйозно надумали ось так просто повернутися до Києва й знову боротися проти Всеволода?– почулася глузлива фразочка перед тим як з-за колони з'явився мій кароокий рятівник.

– А що, хочеш сказати, що зробиш все аби завадити нам?– знала, що він явно не для цього з'явився, але запитати не завадить. 

– Чому ж так одразу? Я тут, щоб вам допомогти.

– І чому це ми маємо тобі вірити?– приєдналася до опитування Злата. 

– А ви й не повинні. Проте думаю, що такі чудові магічки, як ви, прекрасно розумієте, яким набридливим може бути Всеволод. З вами хоч весело, але там... Нудно з цими стариганями, одним словом.

– Нудно? Ось і все? Немає якоїсь іншої причини?– скептично окинула я поглядом нашого співрозмовника.

– А треба більше? Бо як на мене важливішої бути не може. 

– Лано, думаю лиш краще, якщо нас буде якомога більше,– тихенько прошепотіла Злата.

– Ну добре,– врешті погодилася з сестрою.– Але знай, я стежу за тобою.

– Та будь ласка.