Розділ 48

За десять хвилин ми всі дружненько сиділи в автобусі та слухали захоплюючу розповідь водія.

Чесно кажучи, тільки зараз я зрозуміла, чому його називають найкращим гідом у місті, як мені встигла прошепотіти Злата, поки ми йшли до автобуса. Доброзичливість, гарний голос та чудова манера розповіді дядечка, зроблять, мабуть, навіть найгіршу розповідь якимось шедевром.

Але не тільки це робить його таким популярним. Він вміє знаходити те, що й справді цікавить людей, а вони своєю чергою не залишаються в боргу і розказують про доброго чоловіка і рекомендують автобусну мандрівку, яка сподобається як дорослим, так і маленьким дітям.

Я слухала й слухала те, що він розказував і біль в руці потроху зникала, поступаючись цікавості, яка збільшувалася з кожною секундочкою. Арсен Павлович вже встиг нам розповісти з десяток легенд цього острова і якраз підходив до найважливішого – того, що власне ми й чекали.

– А зараз я розповім вам, що саме в цьому острові таємничого,– пролунав голос гіда в динаміках.

– Ну нарешті,– почулося за моєю спиною.

То явно була нетерпляча Лізка. Ми, до речі, деколи її так і називаємо, бо в університеті вона встигла відзначитися саме цим.

Якось вона забігла до столової, щоб купити собі попоїсти, під час обідньої перерви. Цього дня Лариса Семенівна – найбільш обожнювана людина університету за високі кулінарні здібності, приготувала свій фірмовий запашний та смачнючий борщик.

Лізка, одразу зайшовши до столової, побігла до буфету, бо попит був справді чималий і кулінарний шедевр міг закінчитися за лічені секунди. Коли черга майже підходила до неї, подруга підштовхнула дівчину, яка була попереду і затято втовкмачувала комусь щось по телефону, не помічаючи, що час робити замовлення. Та, своєю чергою, зачепила хлопця позаду і вибила розкриту пляшку з його рук.

Подруга не звернула на це уваги та зробила своє замовлення. Коли запашний борщик парував у тарілці на таці, який вона несла, дівчина не відривала свого погляду від улюбленої страви. Лізка так поспішала дістатися до порожнього столика, де ми чекали на неї, що не помітила калюжі води, причиною утворення якої сама й стала. Вона підковзнулася на ній та почала їхати поміж рядами, не в змозі зупинитися та майстерно балансуючи так, щоб нікого не зачепити та втримати смачнючий борщик.

Але на її шляху раптом опинилася одна з викладачок. Вона не помітила Лізку та дивилася на бухгалтерські рахунки з їдальні, повільно крокуючи до виходу.

Лізка на ходу втаранилася в неї та вивернула гарячий борщик деканші на голову. Так, так. Вам не здалося. Це була саме декан нашого факультету.

Досі не зрозумію, як Лізці вдалося владнати конфлікт та не вилетіти з університету. Але з того часу ми називаємо одногрупницю саме так.

До речі, чого це я. Так поринула у спогади, що прослухала найцікавішу розповідь гіда. Тепер якось незручно перепитувати все в Арсена Павловича. Доведеться попросити Злату розповісти трішки пізніше, щоб він не образився.

Як-не-як, а дуже цікаво, що ж саме на думку нашого гіда, робить острів таким таємничим, якщо це не  легенди.