Розділ 43

              Рано-вранці наступного дня я ледве злізла зі своєї полички в купе. Ох, як же все-таки складно вставати на чотири години раніше, ніж зазвичай. Особливо, коли ти ліг дуже пізно і знаходишся в поїзді, який своїм рухом і однотипним звуком, заколисує.

              Коли ми з одногрупниками зібралися та нарешті вийшли з поїзда, то як завжди, декілька хвилин відходили від того шуму, а постійні постукування, дивний скрип при гальмуванні, коли поїзд їхав надто швидко або під’їжджав до якоїсь чергової станції, переслідуватимуть, мабуть, увесь день. Ну принаймні так трапляється у мене, коли я кудись їду цим видом транспорту.

              Але все одно, незважаючи на це, я обожнюю поїзди. Коли я заходжу всередину вагона, то неначе поринаю у минуле, коли вони тільки були винайдені. Старовинна атмосфера та простота допомагає мені відчути немов якесь полегшення, яке до цього моменту здавалося чимось нереальним, вигадкою. А коли пробираєшся по коридору поїзда, який уже рушив, до провідника, щоб взяти чай, то мимоволі похитуєшся разом з самим транспортом і відчуваєш, наче ти там, де повинен був бути. 

              Вийшовши з поїзда, я мимоволі з сумом озиралася на величний транспорт. Мабуть, якби була моя на те воля, я б жила в ньому і не виходила звідти взагалі. Але жорстока реальність змушує нас відмовитися від мрій. Правда, в цьому випадку, мене від мого предмету обожнювання відтягує сестричка і веде до наперед заброньованого автобуса, який мав підвезти нас до Скадовська.

              Звісно, було дуже сумно, але одногрупники зуміли мені підняти настрій. Ми всю дорогу співали різні світові хіти та просто веселилися. Дехто навіть намагався зробити щось на подобі танцю, але постійна хитавиця в автобусі, змусила їх знову присісти на свої місця.

              Мимоволі, коли дивишся на всі ці пробки, то прямо таки хочеться зіскочити зі свого місця і піти порозганяти всі машини, щоб якнайшвидше дістатися пункту призначення. Мабуть, багатьом з нас хотілося це зробити. Впевнена, дехто був би не проти навіть скористатися своїми силами для такої високої мети.

              Але ті, хто справді володів надздібностями, не хотіли використовувати їх. Власне, відпочинок був саме для того, щоб забути, хто ми такі та просто подосліджувати нову місцевість, відвідати тутешні пам’ятки й зробити безліч кумедних фотографій. Як щодо останнього пункту, то впевнена, що він уже й так виконаний, адже камери й телефони ми не випускали з рук всю дорогу.

              Нарешті ми приїхали в Скадовськ, який за своїм розміром мені навіть трохи нагадував моє рідне містечко. Тут було дуже красиво. Все навколо буяло зеленню, вулиці були встелені бруківкою та вели до узбережжя. Вода навколо була блакитнуватою, не без водоростей. Але саме ними славиться Скадовськ. Адже ці водорості мають сильні лікувальні властивості та допомогли вже багатьом людям.

              Особисто я не раз зустрічала історії очевидців, які розповідали, що після чудодійної морської води в сумі з водоростями, їхній біль в кістках повністю минав, у дітей, які страждали через постійні висипання на шкірі, вже після першого ж плавання вони більше ніколи не з’являлися.

              Я завжди невимовно раділа за таких людей та після того, як прочитала легенду про тутешню місцевість, почала думати, що саме через цю історію, вода стала лікувальною. Але хто його знає, що коїться насправді.

              Так і почалася наша чудесна подорож. Проте чим же вона обернеться для всіх нас?