Розділ 35

– Прокинься, прокинься,– почула десь поруч із собою. Повільно розплющила очі та коли мій погляд нарешті сфокусувався, подивилася на Злату, яка сиділа неподалік та здригалася від чергових ридань.

– Сестричко, люба, заспокойся. Я тут, з тобою,– ледве видавила з себе, не в змозі дивитися на страждання Злати.

– Що сталося?- запитала після короткої перерви, таки знову заплющивши очі.– І, до речі, де це я?

– Коли ти тоді знепритомніла, я подумала, що це від утоми абощо і вирішила просто дати тобі поспати. Але коли через два дні ти так і не прийшла до тями, я викликала швидку і тебе забрали до лікарні,– сказала Злата тремтячим голосом.

– Лано, ти не приходила до тями довгих три місяці,– ледве видавила з себе сестричка, а на мою руку покапали солоні сльози.

– Щооо?– від такої новини я аж відчула приплив енергії та нарешті змогла поглянути на Злату. Її обличчя страшенно розчервонілося від сліз, а сама вона була якась страшенно втомлена та змучена. Та це й не дивно, адже знаючи її, вона, мабуть, провела в лікарні всі ці довгі місяці.

– Дякую за все,– вдячно посміхнулася я сестричці. Звісно було б непогано обійняти її, але поки ні руки, ні ноги не піддавалися моєму контролю.

Ми ще довго говорили про те, про се. Було неймовірно складно наздогнати все, що пропустила за цей час.

– А що там буде з університетом?– раптом згадала я про те, що ще декілька місяців тому стояло в мене на першому місці в списку планів.

– Не хвилюйся через навчання. Батьки розповіли про твій стан деканату і викладачі змилостивилися над тобою та дали час на виконання певних тестів до початку другого семестру навчання. Якщо ти їх успішно напишеш, то зможеш продовжити навчання разом з нами.

– Ой. А як там мама з татом? Вони напевне дуже хвилюються за те, що зі мною сталося,– занепокоїлася я.

– Так. Коли я їм про все розповіла, вони місця собі не знаходили, закинули роботу та приїхали сюди. Батьки днями й ночами сиділи біля тебе. Але я переконала їх, що пильнуватиму сестричку і що все буде добре. А також, щоб бути поруч з тобою, вони знайшли роботу тут, в Києві й переїхали сюди. До речі, я їм вже написала. Вони будуть тут з хвилини на хвилину. Тож можеш зараз не турбуватися про це. А краще поки подумай про університет, що скоро ти повернешся до не зовсім, але все ж таки нормального життя.

– Але як я зможу повернутися до університету і здати всі тести, якщо до початку навчання залишилося лише два тижні? Я ж не встигну нічого вивчити та нормально підготуватися,– паніка накрила мене.

– Не переживай, все буде добре. Ми з Алісою та Ксенією також дуже хвилювалися про тебе і якось мимоволі виконали всі тести, які тобі потрібно було зробити. Тож зможеш просто прочитати написане і все,– посмішка гордості та водночас ніяковості за свою поведінку, осяяла обличчя дівчини.

– Дякую,– усміхнулася сестричці.– І що б я робила без вас?