Слова Всеволода Незабутого змусили мене прискоритися та почати негайно збирати всю команду. На превелике щастя, промова в парку мені не привиділася, як і реакція одногрупників на неї. Тож коли я придибала до гуртожитку, то побачила і Ксеню з Алісою, і Марка з Деном. Ілона з Лізкою також були тут. Очолювала їхню групку Злата та постійно відповідала на всі питання, які вони задавали їй.
Коли я побачила їх, то на моїй душі аж потепліло. Навіть не уявляла, що мене зрозуміють, а мою пропозицію підтримають вже цього ж дня. Забувши про все на світі, я поспішила до одногрупників.
– А якими надздібностями володієте ви з Адою?– запитання Ілони змусило мене сповільнитися.
– І справді, якою силою володію я?– пробурмотіла сама до себе.
Але дізнатися відповідь мені не судилося. Та не тому, що її не знав, мабуть, ніхто. Річ в тім, що мене помітила Ілона й вся команда вирушила до мене.
– Де ти була? Куди ти зникла? Сталося щось серйозне? Як ти взагалі змогла за долю секунди переміститися в якесь інше місце? Це одна з твоїх супер сил?– посипалися питання з усіх сторін.
– Я й сама не знаю, що відбулося….– почала говорити я, як раптом в очах все потемніло. Мені вже здалося, що знепритомнію, але через секунду все минулося.
– Стривайте. Дайте їй пройти. Здається Лана дуже втомилася і їй потрібно відпочити,– перекричала всіх сестричка та кинулася проводити мене до гуртожитку.
Я вдячно глянула на Злату і поволі почала йти до своєї кімнати, попрощавшись з усіма.
– Давайте на сьогодні закінчимо наше зібрання. Побачимося завтра в університеті і тоді домовимося про наступну зустріч,– донеслися до мене слова Злати.
За хвилину вона вже була біля мене і допомагала подолати чергову сходинку.
– Ех. Потрібно було покликати Марка або Дена. Вони б швидко допомогли тобі піднятися по сходах. А так мені саменькій потрібно тягнути тебе аж на п’ятий поверх,– жалілася сестричка по дорозі до кімнати.– За це розповіси мені, що ж там все-таки сталося.
– Д-доббре,– ледве видавила з себе я і відключилася.