Розділ 32

– У кожному з вас закладена якась супер сила,– сказала я та окинула поглядом всіх присутніх.– Вона була дана нам для того, щоб ми могли щось змінити, поліпшити життя людей, зробити так, щоб проблем, які їх турбують, було набагато менше. Ну звісно ці супер сили даються не завжди добрим людям і далеко не випадково. Деколи навіть найгірші вчинки можуть призвести до чогось нечуваного. Але все в наших руках. Ніколи не пізно вибрати, за яку сторону боротися. Ми зі Златою також нещодавно дізналися про те, що володіємо супер силами, тому розуміємо вас. Зараз ви шоковані й не вірите нам. Проте це справді так, згадайте хоча б, що сталося перед захистом курсових робіт.

Я на секунду запнулася, не знаючи, що сказати. На обличчях одногрупників був весь можливий спектр емоцій. Дехто радів через те, що він чогось вартий у цьому світі, інші переводили одне на одного злякані погляди, сповнені страху та відчаю через те, що сьогоднішні події їм не примарилися і вже нічого з цим не поробиш. Але стовідсотково зрозумілим було те, що ніхто не збирається тікати та одногрупники мужньо витримають все, що чекає нас попереду.

– Для того, щоб по-справжньому відкрити свої сили, ми маємо бути разом, не розділятися. Саме так можна отримати повний контроль над надздібностями. Тому ми зі Златою вирішили утворити організацію, учасники якої виступатимуть за сторону добра і захочуть допомогти всьому світу. Назва «Асоціація добрих людей з надздібностями» не надто класна, тому потрібно буде ще подумати над цим. А поки прошу приєднатися до нас та боротися проти команди зла. Вони дуже небезпечні й, можливо, саме їхні вчинки зіпсували нам майбутнє ну або ж дали унікальну можливість вийти за рамки своєї фантазії та стати кимось унікальним. Але все одно, для того, щоб дійти до такого результату, вони наразили на небезпеку величезну кількість людей. І ми вважаємо це не нормальним. Якщо в нас і є надздібності, то не потрібно бути егоїстами, які тільки те й роблять, що думають про себе та своє благо. Ви згодні зі мною? Приєднаєтеся до нашої дружньої родини?– завершила я свою промову та розплющила нарешті очі, не почувши жодного слова.

Навколо нікого не було. Затишний куточок парку, де ми зібралися з одногрупниками, пустував. Всі люди неначе випарувалися з вулиць міста. Навіть Злати ніде не було видно. А те, що вона підтримає свою новознайдену  сестру,  я знала стовідсотково. Вона й сама мені про це говорила тисячу разів.

– Що відбувається?– подумала я і почула зловісний сміх в себе за спиною.