Розділ 24

Після довгої прогулянки цим тунелем, яку значно ускладнював нестерпний біль в лівій нозі, я нарешті вийшла до дуже гарної та затишної колись кімнати. Все було зроблено з якогось дивного матеріалу, тож за довгі роки тут збереглося майже все так, як і було. За типом меблів та різними деталями, мені вдалося визначити, що ця кімнати явно належала високовельможній особі, а точніше княгині. Та й колір речей, які тут знаходилися та те, що в коридорі було дуже багато її зображень, вказувало на це.

– Так. Ти не помилилася,– раптом пролунав мелодійний голос позаду на мене.

– Хт-то цце?– злякано пробурмотіла я, озирнувшись та не побачивши нікого навколо.

– Ти й сама знаєш відповідь на своє запитання. А зараз давай розповім все, в пошуках чого ти прийшла сюди, бо в нас обмаль часу.

– То ви Ілона Зріні – княгиня Мукачівського замку?

– Саме так. Але про себе не розповідатиму, бо зараз головним нашим завданням є з’ясувати, хто ти. Адже саме від тебе залежить, що буде з Україною та з усім світом загалом.

– Ал-ле як?– знову почала заїкатися я, від здивування через масштабність усієї цієї ситуації, що склалася.

– Аделайн, ти володієш унікальною силою, яка за своїм масштабом не зрівняється ні з якою іншою.

– Але в чому ж така її унікальність, якщо я чи то можу пересувати предмети, чи то контролюю повітря?– знову здивувалася я.

– Чесно кажучи, я  сама не знаю. Але окрім сили повітря в тобі криється ще дуже багато таємниць. А також ти повинна обрати одну зі сторін – приєднатися до сил зла чи можливо й навпаки. Я не наполягатиму, щоб ти обрала світлу сторону, але пам’ятай, що потрібно завжди слідувати за своїм серцем, бути собою та не слухати переконань інших, а все вирішувати самій. Думаєш, якби я свого часу не зробила так, як хотіла, то мене б пам’ятали, люди говорили про мене? Ні. Це далеко не так. У далекому минулому я обрала свій шлях і не помилилася. Мені все вдалося. Я вірю, що в тебе також все вийде. Бажаю удачі. На жаль, я маю прощатися. Мій час завершується. Пам’ятай, завжди будь…– але договорити вона не встигла, бо здається той самий час завершився.

Слова Ілони Зріні змусили мене задуматися багато про що. Поки що я навіть не уявляю, що мене чекає попереду, але вірю, що все незабаром минеться і вирішиться саме. Але ситуація зі Всеволодом і антигероями мене лякає. Я не хочу приєднатися до них, але й ховатися до кінця мого життя також не варіант. Мені потрібно стати справжньою, відкрити свої сили, набрати власну команду та почати протистояння з силами зла і назавжди покінчити зі Всеволодом.

Але як я поєднуватиму це все? Навіть не уявляю, що буде потім, але зараз потрібно взяти себе в руки та відновити повний контроль над своїм життям. Я вже знаю, що варто зробити, тож залишилося лише почати. Піднявши собі дух цією мотиваційною промовою, я повернулася до залізного ланцюга. Залишилася лише одна малесенька проблемка – як вибратися звідти, якщо ось уже як двадцять хвилин мене ніхто не підіймає і Злата не подає навіть найменші ознаки того, що вона знаходиться нагорі.