Розділ 23

Після того, як мене викинуло, я ще декілька хвилин приходила до тями, після неочікуваного повороту подій. А коли до мене прийшло повне усвідомлення того, що відбувається насправді, то відчула неймовірно пекучий біль, який різав мої ліве коліно та праву долоню. Зібравшись з духом та ставши на тремтячі ноги, я взяла ліхтарик й посвітила ним на рани. Мене охопив жах. Ні, не подумайте. Кров ніколи не лякала мене, але вони були настільки брудними, що я легко могла підхопити інфекцію та й рука була надто сильно пошкодженою і я боялася, що не зможу робити нею того, що раніше. З кожною секундою я починала відчувати її все менше, тож страх був цілком виправданим.

Вирішивши не падати духом, я швидко промила рани та наклала пов’язки за допомогою аптечки, яку прихопила з дому. Чесно кажучи, я трішки сумнівалася, чи брати її, але знаючи свою удачу, не прогадала.

Впоравшись з ранами, піднялася та оглянулася навколо. Переді мною пролягав дуже довгий тунель, а позаду був вихід до самого колодязя, якому ще й близько не було кінця краю. Отже, я полетіла в якусь нішу. Але що тоді робити: повертатися до відра та ланцюга чи йти далі по тунелю? Це було дуже складне питання, але права рука так і не поверталася до норми. Навіть навпаки – почала відмовляти, починаючи від плеча, тож виходу в мене не було. І увімкнувши ліхтарика я вирушила вперед, на ходу оглядаючи інтер’єри. А подивитися було на що. Підлога, як і стіни та стеля були обкладені якоюсь дивною плиткою, нетипового забарвлення та встелені різними малюнками. На більшості з них була зображена княжа родина або якісь події, що були з нею пов’язані. Проте траплялися й картини замку, який, виявляється, колись був ще й набагато красивішим.

Навіть не знаю, скільки я йшла по цьому підземеллю, але вже встигла нарахувати понад сорок зображень однієї жінки. Я знала багато легенд і бачила дуже багато зображень, тож знала, що вона княгиня. А також мені було достеменно відомо, що саме вона і являлася Златі та мамі. Тож мабуть, я на правильному шляху.