Розділ 20

Після випадку зі Златою мені геть не спалося та коли я вже всоте перевернулася з боку на бік, то вирішила не гаяти марно часу і підготуватися до ранкової мандрівки. Невідь звідки, коли я тоді стояла в кімнаті сестри, мені прийшла в голову думка про те, що ми обов'язково маємо піти до замку. Мені здавалося, що саме там розкриються всі таємниці і найголовніше питання, яке турбує нас уже так довго. Та й описи Злати вказували на те, що я не помиляюся і що нам справді потрібно відвідати таємничий замок. Адже саме там розташована загадкова криниця, яка приходила у видіннях сестрі.

Про неї вже давно ходила в Мукачево  одна легенда. Відповідно до неї, колись у давнину тут уклали угоду чорт і князь зі своїми людьми. І другим вдалося обдурити нечисту силу. Але ми то знали достеменно про те, що це вигадка для того, щоб приманювати туристів. А насправді в цій криниці вже протягом тривалого часу немає води і люди вирили в ній таємні ходи, які не раз рятували мешканців замку. Здавалося б у казках, коли говориться "На право підеш — багатим будеш, на ліво підеш — кохання всього свого життя знайдеш", то це сказано просто так, щоб зацікавити людей. Але мешканці Мукачева точно переконані, що це не проста вигадка, адже подейкують, що саме за таким принципом і побудовані підземні ходи.

Я чомусь була впевнена, що нам зі Златою доведеться туди опускатися, тому прихопила мотузку з гаража. Хоча б десь вона знадобиться. Та й щоб потрапити на саму територію, мабуть, потрібно буде перелазити через мури. А це буде далеко не просто, бо вони як були неприступними в давнину, такими і залишилися.

Коли на годиннику вже показувало дев’яту ранку, мій туристичний рюкзак, яким я дуже часто користувалася для походів на природу, був повністю зібраним. Залишалося лише прихопити трішки їжі на всяк випадок, адже невідомо як довго ми пробудемо у пошуках відповідей на всі загадки, що оточують нас.

Зайшовши до кімнати Злати, щоб покликати її спускатися снідати, я побачила, що нічне жахіття знову повторюється. Сестричка знову уві сні боролася за своє життя. Я ніяк не змогла добудитися до неї і розпач від безвиході почав накривати мене з головою. Я намагалася вірити в те, що все буде добре. Але думка про те, що можливо в мене незабаром знову не буде сестри, викликала цілий потік сліз. Після того, як одна з них впала на Злату, я й згадала, що саме це допомогло вночі витягнути рідненьку зі світу сновидінь. Мене охопила така радість, що все знову добре, що я кинулася обіймати сестричку й так і не могла відійти від неї ні на крок.

– Та годі. Так можна й задушити,– крізь посмішку сказала Злата.

– Ой, пробач,– схаменулася я.– Просто я так рада, що в мене є така чудова сестра.

– Я також дуже рада, що в мене є ти і що я нарешті змогла познайомитися зі своїми справжніми батьками,– сказала вона, переводячи погляд мені за спину, де вже стояли тато з мамою та щасливо посміхалися.