Справжня я

Розділ 18

Ми захоплено слухали всю цю розповідь і розуміли, що все це чистісінька правда. Не вигадувати ж мамі якусь маячню просто тому, що їй так того захотілося.

– То ми сестри?!– одночасно зі Златою запитала я.

– Виходить, що так. Я ще трішки сумнівалася над цим, адже снам не завжди можна вірити, але відкрийте альбоми і гляньте на фотографії. Тоді ви стовідсотково впевнитеся, що ви сестри.

Я кинула зацікавлений та водночас здивований погляд на маму і відкрила свій альбом. На першій же фотографії я побачила Злату. Вона стояла біля кінотеатру, а на афіші виднівся надпис, що це 2001 рік. Мама виглядала абсолютно так само, як і Злата зараз, хіба що не було усіх цих прикрас і вона була в літній квітковій сукні, на яку якраз в той момент, коли зробили фото, подув вітер. В цю саму секунду вона посміхнулася і фотограф вдало зафіксував цей момент.

– Ну що? Впізнаєте когось?

– Так. Це ж ти!– радісно вигукнула я.– Злата - це твоя точна копія. І як же я раніше цього не помічала? Отже, в мене є сестра. Правильно?

– Саме так,– відповіла мама і ми кинулися обіймати Злату. Не встигла здивована подруга щось відповісти, як раптом до кімнати зайшов тато.

– Привіт доню,– посміхнувся він і обійняв мене. А потім поглянувши на всіх навколо і особливо окинувши здивованим поглядом Злату, запитав.– Я щось пропустив?

– Так, татку. Злата моя сестра,– сказала я і посміхнулася.

– Але як? Цього не може бути. Вони ж казали, що друга дитина померла,– пробурмотів він.

– Тобто вони казали?!! Ти весь цей час знав, що я не марю і мені це не ввижається?!! Чому ти мені не сказав, що все це правда? Не можу в це повірити,– не витримала мама і вийшла з кімнати, гучно грюкнувши  дверима.

– Злато, я радий, що знайшлася ще одна моя донечка. Дай но тебе обійму,– сказав він, а потім одразу ж вибачився за те, що вони відійдуть від нас у такий момент та сказав, що вони з мамою незабаром повернуться та влаштують святкову вечерю.

Після цього ми зі Златою довгенько просиділи в повній тиші, а потім подруга-сестричка порушила її.

– То виходить, що ви моя сім’я і тепер ми будемо жити разом?– запитала вона.

– Саме так,– посміхнулася я.

– Але що я скажу прийомним батькам?

– Правду. Тільки правду.

– Але чи знали вони про це? Можливо це знову якийсь підступ Всеволода,– висловила свої підозри моя новоспечена сестричка.

– Цілком можливо, що це так і є,– відповіла я.– Знаючи цю людину, очікувати можна абсолютно всього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше