Розділ 12

– То навіщо ми тут і як взагалі опинилися в цьому місці? Скажіть хоча б щось,– не витримала я та вдарила з усієї сили кулаком по столу, за яким сидів таємничий чоловік.

Звісно, відповіді я не отримала, але натомість відчула дуже сильний біль по всій руці. Здається, я пошкодила кістку або й навіть зламала руку, але думки про дивне приміщення, в якому перебуваю і незнайомця, геть відволікли мене від травми.

 – Або відповідайте на мої запитання або ми підемо,– сказала я, побачивши, що Злата вже приходить до тями.

Проте незнайомець знову проігнорував мої запитання та нарешті вийшов на нормальне освітлення і попрямував до Злати. Це був чоловік років шістдесяти, хоча зморшок  було небагато. Але сиве волосся і така ж щетина на обличчі вказували на істинний вік. Незнайомець був доволі високого зросту та міцної статури. Його одяг був повністю чорним та чимось нагадував типовий одяг злочинців з фільмів. Я починала здогадуватися, що з ним щось не те, але мені завжди у людях ввижалися якісь образи, яких взагалі не було.

Наприклад, недавно в супермаркеті я думала, що сестри-близнючки чаклували, але по їхнім щирим здивованим поглядам було чітко зрозуміло, що це абсолютно не так. А про інші подібні випадки я вже й мовчу. За цей час, що ми провели в цій кімнаті, я вже встигла було повірити в те, що в метро мені все привиділося і на емоціях я собі нафантазувала все це, в тому числі і потрапляння до цього приміщення. Також мені почало здаватися наче це знову якийсь на диво надто реалістичний сон.

Поки я думала, незнайомець підійшов до Злати, прошепотів кілька слів і та нарешті остаточно прийшла в себе, підхопилася з дивану та заверещала, але трішки заспокоїлася, побачивши мене поруч.

– Хто ти? І навіщо ми тут?– задала моя сусідка питання, які вже ось як двадцять хвилин турбували мене.

– Мене звати Всеволод Незабутий. Я цілитель та можу телепортувати предмети та людей за допомогою певних заклять та магічних знаків.

– Та що ви мелете за дурниці? Магії не існує! Це лише порожня вигадка,– обурено вигукнула Злата, готова була невідь чому напасти на Всеволода.

– Так. Магії і справді не існує, але…

– Тоді чому ви говорите, що можете зцілювати і телепортувати людей за допомогою якихось знаків…– перебила Злата знову.

– Злато, думаю зараз Всеволод нам усе пояснить. Дай йому сказати хоч слово,– уже не витримала і я. Не знаю, чому почала злитися на сусідку, але в цій кімнаті якась похмура атмосфера і вона дуже сильно діє на мою нервову систему, причому в негативному сенсі.

– Отож почну спочатку. Мене звати Всеволод Незабутий. Я голова темної асоціації героїв міста Києва. Ми також діємо і по всій Україні, але більша частина наших сил зосереджена саме в цьому місті. Всі темні герої обдаровані надздібностями.

– Але хіба це можливо?– запитали ми зі Златою в один голос.

– А ви думали, що всі події, які стаються навколо вас, випадкові? Що щойно, не завдяки силі Аделайн, вижили? Задумайтеся, було дуже багато незвичайних та нестандартних миттєвостей, які точно вас вразили та здивували і закарбувалися у вашій пам’яті на дуже довго.

– Але якщо ми володіємо унікальними силами, то як їх отримали і чому вони проявилися тільки тепер?

– Кожна надлюдина отримує свої сили не в спадок, а через якийсь випадок, що прямо загрожує життю тими чи іншими аспектами. У цей час організм людини настільки хоче вижити, що перероджується і стає чимось надзвичайним. Таким чином людина і отримує сили.

– А як тоді вони з’явилися в нас? Щось я не пригадую, щоб останнім часом ставалося щось надзвичайне, а я відчувала щось незвичне ще до події тридцяти хвилинної давності,– висловила я питання, що дуже хвилювало мене. Адже справді, в моєму житті абсолютно нічого не ставалося. Я навіть дорогу переходила тоді, коли на горизонті взагалі не було видно машин. То про яку небезпеку може йти мова.

– Вісімнадцять років тому,– почав свою розповідь Всеволод,– темній асоціації героїв міста було дуже тяжко. Наші ряди меншали з кожним днем. Тому ми вирішили спланувати три вибухи в різних містах, щоб навернути якомога більше людей. На щастя, один з відомих на той час винахідників проводив презентації свого мінізаводу, який вироблятиме стільки ж електрики, як і великий, одразу у трьох областях. Ми пролізли в систему та завдяки унікальним здібностям моєї помічниці, змогли змінити налаштування. Вибухи, спричинені нашими діями, охопили дуже велику територію та дали надздібності приблизно п’ятдесятьом немовлятам. Ми щось зробили не так і чудодійний вплив змогли відчути лише новонароджені діти. Ну а зараз, ви, мабуть, здогадалися, що ми розшукуємо цих людей та закликаємо приєднатися до нас.

– Але ви ж могли зашкодити людям!– не витримала я і перебила його.

– Ми були в дуже тяжкому становищі, а деколи мета виправдовує засоби.

– Та що ви взагалі за люди? Життя жодної людини не варте того, щоб зради нього забирали життя іншого, навіть якщо це навмисно. І ще й після такого ви хочете, щоб ми приєдналися до вас? Такого ніколи не буде. Я краще відмовлюся від своїх сил, але нізащо не використовуватиму їх проти інших.

– Уже надто пізно,– злостиво посміхнувся Всеволод.– Ви обоє активували їх. Ти — сьогодні в метро, а Злата, коли допомогла тобі і прийшла до тебе уві сні.

– Злато, пішли звідси. Не потрібно його слухати,– не витримала я цього нахабу. Як-не-як, це ми потрібні йому, а не він нам. Ніколи не терпіла людей, які спочатку роблять щось погане, а потім не визнають цього і ще й пишаються самими собою.

– Так забираймося подалі з цього місця– погодилася зі мною сусідка і паралельно подруга по нещастю.