1

Той, хто бачив ніч справжньою, відчував її дотик на своєму плечі, переживав нестерпну тугу і хотів кричати від цього, але не міг вимовити жодного слова, той здатний почути навіть найтихіше мовчання.

День 1. Відкрий вікно.

Це був тихий осінній день, який нічим не відрізнявся від інших подібних днів, але він просто зобов'язаний був стати особливим хоча б для однієї людини в цьому дивному й заплутаному світі.

Емілія часто чула, що восени відбуваються найчарівніші в світі речі, а після приходить зима і магії стає ще більше. Та це було давно, глибоко в дитинстві, коли світ здавався зовсім іншим. Зараз все було однаковим. Після дня раз за разом приходила ніч, яка не приносила жодних нових емоцій.

Кілька разів на день вона дивилася у вікно, щоб порахувати, скільки листочків залишилося на гілці. Зі страхом і нетерпінням Емілія підраховувала листя, намагаючись зрозуміти, чим все це закінчиться, і бажаний момент нарешті настав. На гілці залишився останній листок, до болю самотній і до тремтіння прекрасний.

Побачене змусило Емілію різко піднятися з ліжка. Їй навіть не відразу вдалося зрозуміти, що сталося і чому. Здавалося, що вона піднялася вперше за місяць, але туманні спогади підказували, що щось подібне відбувалося позавчора. Однак тоді на гілці було три листочки, а сьогодні залишився лише один.

Раптова тривога повністю охопила Емілію, але вона продовжила крокувати до вікна. Світ не знав, що з нею сталося і що вона відчувала. Вона завжди посміхалася світу, а він, здавалося б, посміхався їй у відповідь. Вона завжди ділила події, що відбувалися, на різні відтінки, терпіла, посміхалася, прощала і прощалася, але навіть не здогадувалася, що чекало на неї попереду. Емілія смиренно прийняла новину про розставання з коханим, звільнення, велику сварку з родичами, але коли її улюблена чашка впала і розбилася, весь світ миттєво зруйнувався. Ніхто цього не бачив і не відчував, тому не міг зрозуміти й пояснити. І чи було хоч комусь діло до цього? Було. Та не сьогодні. Сьогодні мав упасти останній листок.

Тихенько відчинивши вікно, Емілія стала ногами на підвіконня і занурилася в очікування, уважно спостерігаючи за останнім листом. Потік холодного вітру змусив її здригнутися, але не зламав переконань. Листок мав упасти, а що буде далі, знали лише внутрішні демони, які поїдали її зсередини.

Здавалося б, увесь світ затамував подих, чекаючи на падіння листа, але сталося інше, щось, що абсолютно не вклалося би в голові у звичайнісінької людини. Пішов сніг. Принаймні спочатку Емілії здалося, що це був саме він, тому вона не стала відволікатися на таку незначну дрібницю. Та коли просто в неї перед очима пролетів маленький пухнастий кіт, вона різко зістрибнула з підвіконня і впала на підлогу.

Що це було? Божевілля? Чи міг хтось скинути кота з верхніх поверхів? Ні. Він летів так плавно і впевнено, немов був сніжинкою. І він був надто маленьким, не більшим за хом'ячка. Таки божевілля.

Емілія обережно піднялася і знову виглянула у вікно. На вулиці йшов снігопад, тільки замість снігу з неба пускалися маленькі котики. Деякі з них дивилися на Емілію, а один навіть спробував застрибнути на підвіконня. Перелякана дівчина миттєво зачинила вікно і побігла назад у ліжко, щоб залізти під ковдру і сховатися від усіх негараздів, як у дитинстві.

Кілька разів у Емілії з'являлося бажання визирнути з-під ковдри і переконатися в тому, що побачене було лише галюцинацією, проте вона миттєво присікала ці спроби. Так і настав сон.

Розплющивши очі, Емілія, як і раніше, втупилася у стелю, але відчуття вже були іншими. Вона щось відчувала, але поки не розуміла, що саме. Дівчина перевела погляд на вікно. Останній лист зник, але чи було тепер це важливим? Навряд чи. З неба продовжували сипатися коти, тільки вже більші. Цього разу Емілія не злякалася, їй було цікаво.

Що такого могло статися у світі, що з неба раптово посипалися коти? Чи міг хоч хтось передбачити подібне? А раптом усе це відбувається лише в її голові? Емілія була впевнена, що вона не бачила нічого більш реального.

Їй як ніколи раніше було спокійно і комфортно. Зовсім неважливо, реальне все навколо чи ні, головне, що Емілія відчула незрозуміле тепло на душі. Невже вона знову почувалася нормальною, чи це була лише ілюзія? Короткочасний солодкий присмак.

Емілія піднялася з ліжка і підійшла до вікна. Листя більше її нецікавило, а от коти.... Вулиці просто були переповнені маленькими пухнастими створіннями. І жодної людської душі. Усі перебували в страху. Емілія притулила руку до вікна, бажаючи відчути ще хоч щось, але більшої магії не відбулось.

Раптово задзвонив телефон, що змусило дівчину здригнутися. Ось і нові емоції, відчуття. Якби вона почула різкий звук учора, то навіть не поворухнулася б. Емілія стояла і дивилася на телефон, поки він не перестав дзвонити. Усі знали, як сильно вона не любила телефонні розмови і все одно продовжували набирати її номер, бажали почути її спотворений голос. Усі знайомі казали, що її голос звучить нормально, не гірше, ніж в інших, але Емілія знала правду, тож піднімала слухавку лише в крайніх випадках. Інша справа спілкуватися за допомогою повідомлень. Можна ретельно обміркувати свою відповідь, приховати зайві емоції та почуття.

Емілія повільно наблизилася до телефона і взяла його в руки. На екрані висвітилося безліч пропущених дзвінків і повідомлень, але це не було їй цікаво. Дівчина відкрила стрічку новин і занурилася в читання. Не було жодного заголовка, де б не згадувалися коти, що пускаються з неба. Люди були спантеличені, налякані, розгублені. Ніхто не знав, що робити далі, а Емілія знала, вона відклала телефон убік і пішла на кухню, щоб приготувати собі сніданок. Багато хто скаже, що вона не зробить нічого значного, але вони не були поруч з Емілією цей місяць і не знали, що даний жест був для неї справжнім подвигом.