СПРАВЖНЯ ДРУЖБА ЯСКРИНКИ ТА МАЛИНКИ

Авторка казки— Юлія Даниленко, автор пісні — Борис Гриньов

Проходячи біля дерева, можна побачити гусениць. Діти, 
а ви коли-небудь замислювалися, про що міркують і мріють 
ці цікаві різнокольорові істоти, сидячи високо над землею? Я одного разу 
задумалася над цим, і вийшли отакі пригоди Яскринки та Малинки.

День був сонячний, але мало хто б помітив на дереві двох гусениць. Вони сиділи на великій гілці та із задоволенням жували смачне зелене листя. Їхнє життя не вирізнялося значним різноманіттям, але вони самі були настільки різними, що, здавалося, їх нічого не може пов’язувати. Єдине, що їх об’єднувало, — це дружба. Так, я не обмовилася, і гусениці вміють дружити. 

Однією з подруг була Яскринка, звичайнісінька зелена гусениця з блакитними очима. Настільки звичайна, що, проходячи мимо, ви навряд чи звернули б на неї увагу. Сама Яскринка надзвичайно переймалася з цього приводу.

     — Я така некрасива, — жалілася вона подрузі. — Як би я хотіла перетворитися на гарного та яскравого метелика.

На відміну від неї, Малинка була чудовою бордовою гусеницею із чорними смугами та великими зеленими очима . Вона пишалася своїм яскравим вбранням, що надавало їй упевненості в собі. Через це вона трохи, як кажуть, задавалася, тобто іноді високо задирала свій красивий носик.

Одного дня Яскринка спитала подругу:

— Малинко, може, перетворимося на яскравих метеликів та будемо разом пурхати серед барвистих квітів? 

— Мені безмірно подобається світ навколо мене, і я не хочу нічого змінювати. Коли-небудь ти обов’язково здійсниш свою мрію, але це не завадить нам і надалі залишатися подругами, — запевнила її Малинка.

Минав час, але гусениці завжди трималися разом.

Для Яскринки все змінила зустріч із бабкою. Вона була такою швидкою та граціозною, а її прозорі крила так яскраво виблискували на сонці, що Яскринка аж зажмурила очі, коли побачила її. 

Бабка присіла поруч із гусеницею та представилася:

— Мене звати Сані!

Яскринка ледве дихала. Вона й не мріяла, що така красуня може зупинитися, щоб поспілкуватися з нею. Гусениця тільки й змогла вимовити:

— Я… Я… Яскринка! Як легко ти пурхаєш! Я вражена. Мені так хочеться стати метеликом та навчитися літати.

— О, в тебе обов’язково це вийде, якщо ти віритимеш у себе й докладатимеш зусиль, — запевнила її Сані.

Яскринка відчула, як її серце наповнюється теплом та впевненістю.

— Я обов’язково полечу! Можливо, не зараз, але з часом точнісінько! — радісно вигукнула вона.

— Ми ще політаємо з тобою разом, — Сані подивилась у небо, ніби запрошуючи нову подругу в подорож. — Яскринко, пам’ятай, що мрії завжди здійснюються, головне — не боятися змінювати себе.

З цими словами бабка Сані зникла серед сонячних променів, а Яскринка ще довго дивилася їй услід замислившись. Вона поміркувала та зрозуміла, що треба більше спілкуватися з тими, хто її оточує.

Наступного дня Яскринка відправилася в гості до Малинки з пропозицією влаштувати свято для лісових мешканців.

— Ми прикрасимо галявину квітами та запросимо виступити цвіркуна Мела, який чудово грає на скрипці. Це буде свято для сонечок, метеликів, жуків, мурашок та коників, — сказала вона подрузі.

— Я вважаю, що це не дуже гарна ідея, Яскринко. А якщо піде дощ, що ми будемо робити? — незадоволено відповіла Малинка.

— Ти пам’ятаєш ті чудові квіти, що ростуть на далекій галявині біля озера? Ми можемо прикрасити ними наше свято, — не звертаючи уваги на слова подруги, мовила Яскринка.

— Гаразд, — погодилася подруга, — але в мене є сумніви, що в нас щось вийде.

— Нам треба спробувати!

Коли подруги дісталися далекої галявини з різнокольоровими квітами, то безмежно зраділи.

— Які неймовірні квіти!

Проте, як тільки приятельки почали їх збирати, з-за великих кущів виповз величезний жук та грізно запитав їх, блискаючи своїми чорними очима:

— Ви що тут робите? Я не дозволяю вам зривати ці чудові квітки! Вони ж живі. А ви їх вбиваєте.

— Вибачте, пане жук, ви маєте рацію. Ми не повинні так робити, — раптом у Яскринки з’явилася нова ідея: — Однак ми можемо влаштувати наше свято прямо на цій прекрасній галявині!

— Пане жук, із великим задоволенням запрошуємо вас на це свято! Ми всі будемо танцювати під чудову музику цвіркуна Мела! — додала Малинка.

Жук, завагавшись лише на мить, із задоволенням погодився.

Нарешті настав час свята. Гості зібралися звідусіль. Величезною сценою слугував великий пень посередині галявини. Мел зачарував усіх своєю незвичайною грою на скрипці. Метелики, жуки та світлячки кружляли навколо квітів.

Усі гості були в захваті.

Несподівано на ліс почали насуватися темні хмари. Комахи притихли, відчувши небезпеку.