—3—

Події у фільмі закрутилися і герої вирушили на перше побачення. Вони гуляли під снігопадом, тримаючись за руки, й розмовляли про те, що для них означає Різдво. У цьому побаченні не було нічого особливого, адже більшість людей і любить свято саме за те, що й герої – передчуття дива. 

– Чому він не запросив її хоча б на каток? Це ж цікавіше, ніж просто розмовляти про зрозумілі всім речі.

– У тебе є передчуття різдвяного дива? – спитав принц, не дивлячись на Ханну. А от вона зиркала на Александера все частіше. Бісів принц!

– Є, – байдуже відповіла. – А в тебе?

– Немає, – він усміхався, уважно спостерігаючи за поцілунком на екрані. 

Ханна ніколи й не підозрювала, що хтось може так зацікавлено дивитися мелодраму. Ех, якби тільки вона могла розповісти це подругам. Вони б верещали від захвату, що принц насправді іще миліший, ніж всі вважають. Та Ханна знала, що краще тримати все в секреті. Для них обох.

– Чому це немає? 

Александер нарешті повернув обличчя до неї.

– Можливо, через те, що я з дитинства знав, що Санти не існує.

Обурено відкривши рота, Ханна легенько вдарила принца по плечі. 

– Це неправда! Він існує! Просто його подарунки не можна знайти під ялинкою.

Він знову дивився на Ханну з теплотою в погляді. Так, ніби… ніби вона йому подобалася. Але ж такого не могло бути! Чи все-таки…?

– Гадаєш, варто попросити у нього, щоб він закинув Марту на безлюдний острів? – Александер говорив напрочуд серйозно, та смішинки в очах все одно його видавали.

– Хто така Марта?

– Наречена.

– Беззаперечно! Ти маєш благати його про це.

Сівши прямо, принц поклав руки на коліна, заплющив очі й кумедно розім'яв шию, викликаючи у Ханни розчулення. Ох, це поганий знак! Жахливий!

Він просидів так кілька хвилин. Спокійно, не рухаючись, лише час від часу ворушилися ідеальні брови. Ханна все більше захоплювалася тим, який він милий. І починала розуміти усіх тих дівчат, які втрачали голову від принца. 

Несподівано Александер віднайшов її руку і обхопив своєю долонею.

– Думаю, нам варто разом, щоб Санта точно почув. Допоможеш?

– Звісно! – відповіла, намагаючись вгамувати серце. Його тепла рука змушувала Ханну хвилюватися. Навіть дуже. 

Вона не могла думати ні про яку Марту, лиш про нього. Про те, що Александер тримав її за руку. Це було занадто приємно.

Та незабаром принц відпустив її долоню і від цього стало лише гірше – дівчина відчула розчарування.

– Сподіваюся, що уже завтра Марта буде за тисячі миль звідси. А я повернуся до звичного життя. 

– Можеш не сумніватися, – серйозно відповіла Ханна. Вона справді вірила у Санту та магію Різдва. Тільки от зізнаватися принцові про те, що від спантеличення не змогла думати про Марту, не наважилася.

– Я радий, що вибрав саме твій дім, – раптом зізнався Александер і її серце знову захвилювалося, – дякую, Ханно.

– І я рада, – відвела погляд якнайдалі від принца, намагаючись додати в слова байдужості. Та вийшло так собі.

Вона справді це сказала? Вголос? Принцові? Тепер їй точно кінець. Адже зранку він піде…