Глава 13

Валя п'ятою точкою відчував, що чергова ідея друзів може ще більше погіршити ситуацію. Кожного дня він падав у прірву, що розділяла його з Кароліною. А коли починав так-сяк дряпатись в гору, його знову штовхали на дно. Якби мав трохи більше сміливості, то б точно відмовив друзям. Однак та сміливість все ще перебувала у пубертатному стані, тому Валі таки довелося погоджуватись на чергову аферу. Озираючись, немов ніндзя на завданні, він пішов слідом за хлопцями.

- Тут буде нормально,  - кивнув Костик, сховавшись за засніженою ялинкою. – План частково кримінальний, проте безпрограшний.

У Валі мороз пішов шкірою. Ще не вистачало у тюрму потрапити! Кароліна, звісно, варта ризику, але й зі свободою прощатися не хочеться.

- Що треба робити? – запитав Ростик. Здавалося, небезпека була йому до смаку.

- Ми викрадемо...

Та не встиг він договорити, як Валя затулив вуха руками, а для надійнішої звукоізоляції ще й капюшона зверху натягнув. Якщо поліцейські допитуватимуть, то він скаже, що нічого не чув, не бачив і взагалі просто проходив повз.

- Я не крастиму Кароліну! - вигукнув, хитаючи головою. – Навіть не пропонуйте! Це вже занадто.

Ростик дав йому запотиличника.

- Тихіше ти, істеричка!

- Я й не пропонував красти Кароліну. Ми викрадемо її собаку!

- Ще краще... – зітхнув Валя. – А собака мені навіщо?

- Увімкни мозок! Кароліна подумає, що Адель загубилась. Буде страждати, плакати за нею...

- І погодиться на нове побачення? – з недовірою запитав Валя. – Де тут логіка?

- Логіка в тому, що ти «знайдеш» собаку і повернеш її власниці. В очах Кароліни ти вмить станеш героєм! Вона обов'язково захоче винагородити тебе.

- А... дійшло, – Валя замислився. Ризик був дуже високий. Він ще ніколи не робив нічого подібного і до чортиків боявся, що правда вилізе назовні. А що як про все дізнається мама? Це ж такий сором! З іншого боку, справжні мужики подеколи роблять дуже небезпечні речі. А він же справжній мужик. – Думаєте, вийде?

- Звісно. Та собака постійно поряд з нами бігає, - хмикнув Костик. – Треба лише відволікти Кароліну.

- Значить так, - Костик поклав руки на плечі хлопців, згуртовуючи їх у коло. – Валя, ти йдеш до Кароліни. Ростик викрадає Адель, а я його прикриваю. Зустрічаємось в номері.

- Чиєму? – запитав Валя, щиро сподіваючись, що друзі запропонують утримувати полонянку у себе.

- Звісно, у твоєму! Винагорода за знайдену собаку тобі, тому ти з нею і панькайся, - помітив, як з кожною секундою на обличчі Валі згасає запал, і додав: – Зрештою, коли ви з Кароліною будете жити разом, то й Адель оселиться з вами. Звикай до неї.

Валя прикинув перспективу оселитися з собакою Кароліни. Мама точно не зрадіє такому улюбленцю... Це ж шерсть, слина, мікроби! Повна антисанітарія. Не хотілось би, щоб між його жінками  були конфлікти. Як варіант, можна було б переїхати до Кароліни, проте від самої думки, що доведеться починати ранок без маминих млинців, ставало млосно. Якщо обирати між мамою та собакою, він би однозначно обрав маму. Якщо між мамою та Кароліною, то... Яке ж важке життя молодого хлопця!

- Валь, ти з нами чи вже у мріях про винагороду літаєш?

- У мріях... про млинці, - Валя струсив головою, повертаючись у реальність. – Гаразд, зробімо це! Вперед!

Зробив два кроки у напрямку кав'ярні, де стояла Кароліна, та поспіхом повернувся назад під ялинку.

- Стоп. Хлопці, а що їй казати?

Ростик закотив очі.

- Кожного разу одне й те ж саме. Кажи, що хочеш! Головне, аби вона не йшла до нашого фургона.

- Добре.

- Зроби комплімент, - підказав Костик. – Дівчата таке люблять.

Валя стиснув руки у кулаки. На цей раз у нього вийде. Точно вийде!

- Гаразд. Я пішов!

З кожним кроком впевненість наростала. Він більше не той сором'язливий хлопчик, що був на корпоративі. Тепер він Валентин Дмитрович – крутий, брутальний мужик! Нічого не завадить йому здійснити задумане. В протилежному разі він завжди може по-чоловічому поплакати у подушку, зачинившись у своєму номері.

- Кар... – впевненість чомусь спливала, як пісок крізь пальці. – Кар...

Дівчина обернулась.

- Ти чого каркаєш?

- Я цей.. тебе кликав! Хотів сказати...

- Що?

Валя подивився на стаканчик з кавою у її руках та не вигадав нічого кращого, ніж прочитати уривок з пізнавальної лекції про походження цього напою:

- А  ти знала, що найбільш ранні свідоцтва вживання кави відносяться до середини XV століття в суфійських монастирях Ємену? – промовив, поправляючи окуляри.

- Знала-знала, - відмахнулась дівчина. – Мені треба йти.

Кароліна хотіла обернутись, але Валя вчасно схопив її за плече. Сам від себе не очікував, що ось так зухвало зможе торкатися дівчини. Все ж таки прогрес його брутальності однозначно є.

- Постривай, це ще не все! – починав панікувати. – Як пройшов твій день?

- Він тільки почався.

- Як справи на роботі? Тобі подобається у Святковому? Ти сьогодні...  цей... тисюгарна.

- Га?

- Ти гарна, - видихнув. – Сьогодні. І вчора. І кожен день.

Валя почувався так, наче з його плечей звалилася гора. Нарешті зміг вимовити це вголос! Нічого, що спітнів з голови до п'ят, але ж таки зробив величезне зусилля над собою.

Кароліна витягла з вуха навушник.

- Не почула, вибач. Що ти казав?

Валя ледь не заплакав. Та що ж це за прокляття таке? Хоч до бабки йди, щоб яйцем порчу викатувала.

- Кажу... сьогодні відзняли гарні кадри. Ще трохи, і нарешті можемо повертатися додому.

У кишені завібрував телефон. Валя побачив повідомлення від Ростика:

«Виконано. Чекаємо на тебе».

Від радості навіть забув попрощатися з Кароліною. Бігом, ковзаючи по утоптаному снігу, рвонув до готелю. Принаймні, свою частину справи він зробив, і то добре. А з поверненням Адель точно надолужить згаяні миті поряд з коханою!