Глава 12

Робота перетворилася на каторгу. Мало того, що у нього руки тремтіли, як в алкоголіка, так ще й доводилося наперед продумувати свої діалоги з Кароліною. Треба винести урок зі своїх помилок і більше не повторювати їх. Ніяких дзвінків мамі, ніякої гострої їжі, і, хвала небесам, у бібліотеці вже точно не буде ніяких бабусь! Від усвідомлення того, що першою жінкою, чиїх грудей він торкнувся, стала жіночка похилого віку, Валі зробилося зле. Не такими були його еротичні фантазії. Геть не такими.

По закінченню інтерв’ю, зробив усе, як радив Мирослав:

— Кароліно! — покликав кохану. — Треба цей…

— Що?

— Відзняти пару кадрів… У бібліотеці. Ходімо… — подумки похвалив себе за те, що не бовкнув нічого зайвого. Правда, зблід, наче мрець, але то пусте.

— Ще й бібліотека? — скривилась дівчина. — Скільки можна? 

— Ну… то наказ Мордакова. Я ні до чого.

— Гаразд, — зітхнула, усім своїм видом показуючи, що робить для компанії велику послугу. — Поправлю макіяж і підійду.

Валя вирішив чекати на Кароліну вже у бібліотеці. Насилу відшукав потрібне приміщення. Спершу присів за парту у читальному залі — по-дурному — коліна стирчать, стіл впирається у пупа, аж дихати важко. Дівчину треба зустріти в ефектнішій позі. Мужньо сперся на книжкову шафу та склав руки на грудях — вже краще, але поличка захиталась, не витримавши його ваги. Кілька підручників впали на підлогу. Валя поспіхом став збирати книжки, аби Кароліна не застала його рачки у позі собачки. На щастя, встиг. Повернув усе на місце та  роззирнувся. Навколо не було ані душі. Лише тиша та книги… Наче у минуле повернувся. 

— Ти чого тут ховаєшся? — у бібліотеку вихором увірвалась Саша. — Оновити знання вирішив?

— Ні, я того… Йди звідси! У мене план…

Однак, не встигла Саша й кроку ступити, як двері за нею зачинилися. Два оберти у замку та квапливі кроки коридором. Все, вони опинилися відрізаними від цивілізації на добру годину. 

— Не зрозуміла… — Саша смикнула за ручку, але двері не піддалися. — Що за дурні жарти? Гей! Відчиніть! Це школота так приколюється? Не смішно!

Валя хотів плакати з відчаю. Та прибиральниця все переплутала! Тепер замість того, щоб налагоджувати контакт з коханою, він мав бути запротореним в компанії дівчини, яку боїться.

— Не відчинять, — заскиглив він. — Все було продумано заздалегідь! На твоєму місці мала опинитися Кароліна…

Саша кинула на Валю сердитий погляд.

— Я не пам’ятаю, щоб ми таке планували. Ти не мав права діяти без мого відома!

— Чого це?

— Бо ми — команда! Я… відчуваю відповідальність за тебе, — вона узяла стілець та присіла навпроти. — Будь-які неузгоджені дії можуть зіграти проти тебе. 

— Цей план був ідеальним. У мене б все вийшло, якби ти не прийшла.

— А ось і ні. Спершу ти переслідуєш беззахисну бабцю, потім зачиняєшся наодинці з Кароліною… Вона могла подумати, що ти дійсно маніяк! — дістала телефон, аби набрати Ростика. — Чорт, тут не ловить зв’язок!

— І що будемо робити? — перелякався Валя.

— Можна покричати, вибити вікно або просто почекати, поки нас випустять на волю. 

— Кароліна помітить, що я зник і…

— Не помітить, Валю, — похитала головою Саша. — Давай на чистоту, їй байдуже. Для неї ти все ще порожнє місце.

— Але я так старався…

— Треба старатися більше. Або… — дівчина опустила погляд. Здавалося вона боролась сама з собою, намагаючись не промовити вголос те, що крутиться у неї на язиці. — Або…

— Що? Кажи вже.

— Або забити на неї, — видала Саша.

— В сенсі?

— Просто я не розумію твого захоплення Кароліною. Вона ж ніяка. Нуль індивідуальності. Звичайна кралечка з милим личком.

— Неправда! Вона… — Валя хотів назвати якусь особливість Кароліни, проте, як на зло, нічого розумного на думку не спадало. — Вона мені подобається. Цього достатньо. І взагалі, я не хочу обговорювати її. Особливо з тобою!

Саша вигнула одну брову.

— Чому особливо зі мною?

Валя замовк. 

— Гей! Відповідай, — штовхнула хлопця в плече. — Що зі мною не так?

— Та просто… — набрав повітря у легені та видав на одному подиху: — Своєю поведінкою ти нагадуєш мені однокласників, які постійно знущалися з мене. А у стінах школи це відчувається особливо сильно.

— Он як… — Саша відкинулась на спинку стільця. — У тебе було важке дитинство?

— Лише та частина, що стосувалася взаємовідносин з однолітками, — зізнався Валя. — Не повіриш, але я ніколи не був душею компанії.

— Та годі! — закотила очі дівчина.

Валя кивнув. 

— Так. З мене постійно кепкували… То через те, що мама проводжає мене у школу, то через одяг, то через поганий зір. Діти бувають дуже жорстокими. Такі, як ти, завжди хочуть показати свою силу над слабшим!