Глава 11

Біль настільки дошкуляв, що хлопцю хотілося вирвати очі. Валя не витримав. Доторкнувся до себе там, де зовсім не личить торкатися на людях, і вибрав лінзи з очей. Хоч свербіж нікуди не подівся, проте одразу стало краще. Вважав, що гірше вже бути не може. Він зганьбився перед Кароліною остаточно і готовий провалитися крізь землю. Очі продовжували пекти й Валя вирішив промити їх водою. Підвівся з-за столу та попрямував до вбиральні. Перед очима стояла розмита пелена й Валя майже не бачив куди йде. Голос Кароліни змусив його розвернутися:

– Валю, ти куди? Невже мамі телефонувати?

Хлопець незчувся, як на щось наштовхнувся. Щоб не впасти, змушено схопився за свою перешкоду. 

– Ах, ти збоченець! Люди, рятуйте! Знову цей маніяк мене переслідує. 

Хоч Валя і не бачив, проте знав, що поруч та сама бабця з готелю, з якою він опинився у ліжку. Стояв наче заворожений і слухав її прокльони:

– А щоб ти до завтра не діждав. Люди, рятуйте, гвалтують.

Тільки тепер Валя усвідомив, що торкається її грудей. Поруч опинилася Саша:

– Валентине, може відпустиш бабцю?

Хлопець здригнувся, та поспішно забрав долоні назад. Під гучну лайку бабці та під руку із Сашею, вийшов з ресторану. 

Пізніше сидів у номері готелю на широкому кріслі, закутаний у теплий плед, і втискав голову у шию, слухаючи, як Саша описує його  побачення. В кінці розповіді, першим озвався Ростик:

– Зашквар!

– Оце так! Знав би, що таке станеться, то купив би попкорну. Це цікавіше за кіно. Повний провал, тепер тобі з Кароліною точно нічого не світить, а про цю історію з бабцею завтра говоритимуть всі мешканці готелю, – отримавши штурхана від Ростика, Костик поспішно виправився, – е, тобто, ніхто навіть не згадає.

Валя поправив окуляри, які дістав з футляра, як тільки опинився у номері, й похитав головою:

– Не треба мене втішати. Я й сам розумію, що після такого, Кароліна навіть й говорити зі мною не захоче.

Важке зітхання пронеслось кімнатою. Ростик почав загинати пальці на руках:

– Дай уточню: ти пішов без пояснень, на очах дівчини облапав бабцю й навіть не оплатив вечерю?

Це прозвучало гірше, ніж уявляв Валя. Він кивнув:

– Тепер точно немає жодного шансу.

– Не драматизуй, – Саша навіть не приховувала роздратування, – шанси є завжди. Ми все виправимо, пояснимо. Скажеш, що тебе пекли очі й ти зняв лінзи, а бабця – безглузда випадковість.

– Справді? Тричі наштовхнутися на неї? Хто в таке повірить? – Костик спіймав невдоволений погляд Ростика й прокашлявся, – е, тобто, повірить, якщо поясниш. І за вечерю поверни гроші, інакше це буде і справді незворотний провал.

Наступного дня Валя замовив нові окуляри, бо знову одягати лінзи бажання не мав, а старі були у чорному списку Саші. Добре, хоч дозволила носити, поки виконували замовлення, а то б невідомо, на кого б іще він наткнувся без нормального зору. 

  Побачення, як і всі попередні спроби завоювати Кароліну, з тріском провалилося. Тепер йому навіть перетинатися з нею було соромно, не те що працювати у парі. Передав гроші за вечерю друзями, а сам зачинився у номері. Довго лежав у ліжку та дивився у стелю, намагаючись опанувати себе. Все не міг зрозуміти, як докотився до такого життя. Вчився добре, маму слухався, з поганою компанією не зв’язувався – наче ж все робив правильно, але в результаті чомусь записався у лузери. Якась тотальна несправедливість.

Якби не стукіт у двері, Валя так би й не насмілився повернутись до роботи. Сказав би керівництву, що захворів. Зрештою, саме так він і почувався...

- Ану виходь! – почувся сердитий голос Саші. – Інакше Рос виб’є двері, й ми витягнемо тебе з номера, як слимака з мушлі!

- Слимаки не носять мушлі! – вигукнув Валя. – То равлики, вони належать до одного підвиду, але...

- Почалося... – зітхнув Костик. Навіть крізь двері було зрозуміло, що він не налаштований слухати лекцію про походження равликів. 

Валя таки зліз з ліжка, точніше сповз, бо кінцівки його геть не слухалися. Начепив окуляри та пошкандибав відчиняти. Кожен крок відбивався ниючим болем у м’язах. Він не був впевнений, що з такою кріпатурою зможе тримати камеру. Та що там камеру, йому власну голову тримати важко. 

На порозі стояла трійця друзів. Побачивши його нещасну фізіономію, хлопці зі співчуттям опустили погляд. Саша ж навпаки перла, наче танк. 

- Чого розкис? Соплі по коліна... Бігом збирайся на роботу! Ще не пізно все надолужити. Може, на нове побачення Кароліна і не погодиться, але працювати з тобою вона зобов’язана. От тобі й шанс проявити себе з кращої сторони, - одночасно з мотивуючою промовою, Кароліна одягала Валю, наче збирала дитину на прогулянку. – Все, накинь куртку, і поїхали.

- А ти з нами? – Валя здригнувся. – Хлопці, чого вона і на зйомки їде з нами? 

- Тепер я - асистент Роса, - з гордістю пояснила Саша. – Його напарник вчора послизнувся й зламав руку, тому мене узяли допомагати.

- А хіба ти вмієш працювати зі звуковою апаратурою?

- Я вмію вдавати зайнятість, а це головне, - відмахнулась Саша.