Глава 10

Дівчина не відкривала погляду від екрана. Валя витер спітнілі долоні в не дуже сухий піджак й зробив ще одну спробу налагодити розмову:

–  Що тобі більше подобається: метелики чи краватки.

– Ні те, ні інше не ношу.

– Я мав на увазі чоловічі.

– Навіщо мені чоловічі краватки? – нарешті Кароліна подивилася на хлопця. Валя відчув невидимі пальці у себе на шиї, що міцно стискали горло. Хотів похвалитися недавно викраденим, точніше придбаним за потрійну ціну метеликом з Бартом, але, згадавши реакцію Саші, відігнав цю думку. Від хвилювання схопив край скатертини та почав перебирати її  пальцями.

– Ну я той…, хотів цей…

– Ваше замовлення, – слова Максима здавалися рятівними. 

Офіціант поставив замовлення на стіл та поспішно віддалився. Валя поглянув у тарілку. Йому принесли запечені реберця з картоплею, та пузатий келих на витонченій ніжці, з брунатною рідиною. Валя подумки посміхнувся. Принаймні тепер він знає, як виглядає справжня чоловіча їжа. Взяв ніж та виделку до рук, й почав нервово різати м'ясо. Кароліна не поспішаючи їла салат, й здавалося, її зовсім не турбує тиша, яка немов глибока прірва, утворилася між ними.

Валя розумів, ось його шанс сподобатися дівчині, а він марнує його на мовчанку. Міцніше стиснув ножа та наказував собі зібратися. Переконував себе, що зможе заговорити. Вимогливий погляд Саші підштовхував до рішучих дій. Валя важко ковтнув й з його грудей вирвався невпевнений голос:

– Смачно?

– Ага, – Кароліна наче навмисно залишалася небагатослівною. 

Валя сподівався, що від напруженої тиші його врятує їжа. Поклав шматок м'яса до рота й здавалося, що там утворилася пекельна лава. Вона випалювала все на своєму шляху й залишала пустелю. Валя ледь стримувався, щоб не виплюнути це розпалене вугілля з рота. Двічі пережувавши, ковтнув великі шматки. Проте вогонь й досі палав в роті. У носі перчило, а на очах виступили ледь помітні сльози. Хлопець схопив келих з невідомою брунатною рідиною та підніс до вуст. Залпом почав пити, в надії, що це хоч трохи загасить пожежу, що обпікала нутрощі. Після кількох ковтків, Валя зрозумів, що стало тільки гірше. Поставив склянку на стіл та з усіх сил намагався не показувати свого стану. Проте, Кароліна щось запідозрила:

– Валю, все добре? Ти почервонів.

Хлопець кивнув і жестом покликав офіціанта. Максим миттю підійшов і почувся хриплий голос Валі:

– Води!

Час, поки офіціант ніс воду, здавався Валі вічністю. Не витримав та підвівся з-за столу. На німе запитання в очах Кароліни, відповів: 

– Я зараз, вийду освіжитися.

Швидким кроком попрямував до вбиральні. Навчений гірким досвідом, уважно глянув на табличку та зайшов до чоловічого туалету. Квапливо включив в кран й долонями ловив воду. Підніс до рота, став жадібно пити. Потроху, невидиме полум'я почало згасати. Все ще відчуваючи жар у роті, глянув у дзеркало. Ляснув вологими долонями по обличчю:

– Зберися, ганчірко! Дівчина твоєї мрії чекає тебе за столиком. Піди й зачаруй її, ти ж мужик! 

З такою настановою, Валя випрямився та поправив піджак. Вийшов з вбиральні й рішуче попрямував до залу. Очі й досі пекли, проте хлопець не знав, чи це від лінз, чи від гострої страви. Побачив знайому постать й зупинився. Перед ним, насупивши брови, стояла Саша:

– Ти що твориш? 

– Та я той…

– Все добре? Ти червоний, як рак, – на обличчі дівчини з’явилося хвилювання. 

– Страва надто гостра. І ще ці лінзи… Від них дуже печуть очі.

– Так, у тебе капіляри потріскали. 

Якби виховання дозволяло Валі лаятися, то він би це зробив, а так змушений проковтнути своє невдоволення. Не хотілося, щоб Кароліна бачила його у такому жалюгідному вигляді. Хлопець понуро опустив голову.

– Мабуть, я піду додому.

– Яке додому? – Саша підвищила тон розмови. Схопила Валю за плече і міцно стиснула. Йому здалося, що залізні штики проткнули тіло. – Якщо зараз втечеш, то Кароліна більше не погодиться на побачення з тобою. Збери всю свою мужність в кулак, – запнувшись на мить, Саша стиснула губи, наче бовкнула якусь дурницю, й відпустила плече, – гаразд, просто зберися та йди до неї. 

– Але я не знаю, про що говорити, – Валя витер мужні сльози, що виступили на очах. Лінзи й досі кололи та породжували відчуття дискомфорту.

– Поговори про роботу. Це точно спільна тема для вас обох. Все, йди.

Саша злегка штовхнула в плече й Валя, щоб не отримати ще один штурхан, вибіг до залу. Спіймавши на собі погляд Кароліни, зупинився, й продовжив ходу поважним кроком. Сів на стілець та боявся навіть виделку взяти до рук, здавалося, якщо він це зробить, то вогонь у роті розгориться з новою силою. Підійшов офіціант та поставив склянку води на стіл. Валя скривився:

– Ця страва надто гостра. Що ви туди додали?

– Це ребра мариновані у соусі з перцем чилі. Найпопулярніша страва серед чоловіків.

Валя розправив плечі й намагався здаватися мужнім. Змахнув рукою на келих з брунатною рідиною: