Глава 8

Тільки-но Валя подумав, що його тортури закінчилися, Саша спинилась. А вихід був так близько! Якихось кілька кроків, і омріяна свобода… 

— Що ще? — запитав насилу, стримуючи непрохану сльозу. Тобто, мужню чоловічу сльозу через уражену гідність. 

Саша вкотре зміряла його поглядом. Просканувала точно флюорографія.

— Все ж таки однією стрижкою тут не зарадити. Треба дещо радикальніше.

— На пластичну операцію я не погоджуюсь! — став задкувати.

Саша вказала на магазин оптики. 

— Час позбутися твоїх дурнуватих окулярів. 

То був смертельний вирок. Валя міцно притис окуляри для обличчя. Тільки не це! Спершу штани, потім чубчик та шапка, а тепер ще й улюблений аксесуар… Подібне могло лише у страшному сні приснитися. 

— Ні! У мене міопія, без окулярів я нічого не бачитиму.

Ростик розчаровано зітхнув. 

— Краще б мікропія була у Кароліни. Тоді б існував шанс, що вона не розгледить масштаби катастрофи свого потенційного кавалера. 

Валя склав руки на грудях та насупився так, що ті злощасні окуляри знову впали йому на кінчик носа. 

— Не мікропія, а міопія! Це дефект зору, при якому людина…

— Бісить усіх оточуючих своїм занудством, — закінчила замість нього Саша. — Я розумію, що у тебе поганий зір. Але чому ти носиш настільки стрьомні окуляри? Тільки не кажи, що і їх тобі мама обирала, Богом молю!

— Чому мама? — Валя опустив погляд на землю та став вивчати свої новенькі кросівки. — Я сам їх купив. Такі, як у Гаррі Поттера. Тут навіть, — зняв окуляри та простягнув їх Саші, — є значок снітча! Хіба не круто?

Ростик з Костиком скривились.

— Це було б круто на костюмованій вечірці, чуваче. Але не в повсякденному житті.

Саша поклала окуляри до кишені, чим привела Валю у повний шок. Він почувався так, наче у нього відібрали частинку душі. 

— Слухай сюди, чаклун без палички, зараз ми підемо в оптику і підберемо тобі контактні лінзи. 

— Але… Мама казала…

— Байдуже, що казала твоя мама. Ти вже дорослий хлопчик!

Фактично Валя дійсно був дорослим, проте у той момент почувався маленькою ображеною дитинкою. Йому так хотілося, аби раптом у торговий центр зайшла його мамуся. Щоб вона насварила неслухняних друзів, поставила їх у куток, а заодно повернула Валі улюблені окуляри. Як же важко бути настільки далеко від неї!

— Довірся мені, — промовила Саша вже більш ніжним тоном. — Все буде добре. Ми хоча б спробуємо. 

— Ну, добре, — здався хлопець, розуміючи, що все одно не в силі протистояти натиску трійці.

Його попід білі рученьки завели у кабінет офтальмолога при оптиці. Дівчина у двох словах пояснила, чого хоче і присіла на диванчик біля виходу, стежачи, аби Валя часом не втік.

Лікар, насилу стримуючи усмішку, виміряв діоптрії на окулярах. Було помітно, що він теж не оцінив атрибутику Гаррі Поттера.

— Я раджу спробувати гідрогелеві м’які лінзи, — поклав перед Валею каталог. — Ціна вища, але вони дуже якісні. Приміряємо?

Валя зблід. Довго м’явся, поки таки наважився прошепотіти:

— Річ у тім, що… Я боюсь торкатися себе там…

Трійця позаду ледь не луснула від сміху. 

— Валь, це ж офтальмолог, — пояснив Костик. — З такими проблемами треба до іншого спеціаліста.

— Та ви цей… Неправильно зрозуміли! Я…

— Що? 

— Я боюсь торкнутися ока!

— Це лише справа практики, — заспокоїв лікар, який і сам аж почервонів від сміху. Такого клієнта у нього ще не було. — Обробіть руки антисептиком. Я вас навчу. 

Валя почав тремтіти. При феноменальних знаннях з біології та анатомії, він все одно надумав собі, що один неправильний рух — і зір пропаде зовсім. Лінза — то чужорідне тіло в оці. А що як вона кудись зсунеться? А раптом зігнеться? Що тоді? 

Подумки заспокоював себе, що все це заради Кароліни. Скалка у його серці варта скалки в оці. 

— Ти зможеш! — підбадьорювали Ростик з Костиком. — Будь мужиком!

— Я — мужик, — повторив Валя, відкриваючи контейнер з лінзами. А щоб і офтальмолог не посмів засумніватися, що має справу зі справжнім альфа-самцем, хлопець уточнив, — це ж лінзи для мужиків?

— Та вони не діляться на… – лікар обірвав себе на пів слові, – так, для мужиків. Приміряти будете?

— Буду.

Валя узяв себе в руки. Якщо пережив зміну гардероба та стрижку, то й це переживе. Підчепив лінзу пінцетом, ледь не впустив її на підлогу. Підніс до обличчя. Здавалося, наче він збирається запхати собі в око дитинча медузи. 

— Валь, я постаріти встигну, поки ти надумаєш. Давай швидше! — заскиглила Саша. — Або я сама вставлю її тобі!

— Ні! Не треба… — боячись допомоги від дівчини, бо та точно панькатись не буде, Валя таки одягнув одну лінзу. — Вийшло!

Світ відразу став чіткішим. На хвилі ентузіазму, хлопець одягнув і другу. Відчуття, наче в очі піска насипали, але ж наскільки це зручно. 

— Тобі дуже личить! — похвалила Саша, підходячи ближче. — Коли ти без окулярів і не мружишся, наче кріт на сонці, то виглядаєш цілком… нормально.

“Нормально” з її вуст прозвучало, як “Бог краси та спокуси”. 

— Мені личить? Це нічого, що капіляри полопались?

— Нічого. Вони в тебе ще у перукарні полопались, коли ти від машинки шугався, — відповів Ростик. 

— Тобі дійсно так краще! Наче іншою людиною став, — кивнув Костик. — Загортайте, ми беремо!

Валя залишав оптику у піднесеному настрої. Не міг пройти повз жодне дзеркало. Дивився на себе та не вірив очам — дійсно, зміни разючі. До зачіски треба було звикнути та й очі сльозилися, але все інше його дуже тішило. 

— Ну такого не соромно і в люди випускати, — підсумувала Саша. — Клич Кароліну на побачення.

— Я… — впевненість Валі вмить вивітрилась. — А що мені там з нею робити?.. Що казати? 

— Є ідейка, — підморгнула дівчина. — Ти, головне, запроси її, а далі я допоможу. 

Валя відійшов на кілька кроків. Дістав телефон, видихнув. Коліна тремтіли, долоні пітніли, а горлі пересохло, як пустеля. Але він і не думав здаватися. Не для того пройшов через усі ці тортури!