Глава 7

Валя топтався на місці біля перукарні та не наважувався зайти всередину. Ростик злегка його штовхнув у спину:

– Заходь, ти чого боїшся, як дитя у стоматолога?

– Може, не треба? Нормальна у мене зачіска, навіть волосся не відросло від попередньої стрижки.

– Треба, Валентине, чи ти забув, хто врятував тебе від в’язниці? – Саша явно перебільшувала, проте вигляду не подавала, – я ж домовлялася з тим охоронцем і зрештою все обійшлося лише штрафом. Через Барта Сімпсона ти вляпався у цю історію. Як взагалі можна було клюнути на той метелик, у той час, коли ми шукаємо брутальний образ? Тому тепер обирай: або в’язниця, або перукарня.

Валя поправив окуляри, що з’їхали мало не на кінчик носа, й кивнув. Здавалося, його позбавили вибору. Боявся, що цілий тиждень Саша шантажуватиме цим. Походи до перукарні не любив, його завжди стригла у себе вдома мамина подружка, перукар з великим стажем. Вона вже п’ятдесят три роки, як опанувала перукарське мистецтво і чоловік знав – він у надійних руках. Навіть не зважаючи на те, що у неї злегка трусилися руки й трохи тупуваті ножиці, вона завжди гарно підстригала. Хоч і з поганим зором, проте окуляри ніколи не носила, нахилялася дуже близько і вистригала кожний зайвий волосок. Боязко довіряти своє волосся невідомо кому, тим більше, що зачіскою Валя цілком задоволений і не розумів, навіщо її змінювати.

Вирішив не сперечатися зі Сашею. Не хотілося випробовувати на собі рівень болю її штурханів. Важко зітхнув та переступив поріг перукарні. До нього одразу всміхнулася дівчина на рецепції:

– Добрий день! Ви записувалися?

Дівчина засліпила своєю сяючою посмішкою, і всі слова знову застрягли у Валі в горлі. Згадавши, що мама вчила знімати шапку у приміщенні, розв’язав зав'язки та потягнув шапку з помпонами донизу. Та опинилася у нього в руках, і він нарешті зміг кивнути:

– Я цей… ми не того…

– Не записувалися? – адміністратор салону невинно закліпала очима, поглядом оцінюючи жах на голові Валі, що утворився від наелектризованого волосся.

– Записувалися, ми до Діани, – Саша відповіла замість хлопця і він полегшено видихнув. Подумки лаяв себе, що губиться у присутності вродливих дівчат і не може зв’язати й двох слів.

Діаною виявилася блондинка з довгими дредами на голові. Валя розхвилювався. Сподівався, вона не робитиме йому таку ж зачіску, а то судячи зі смаків Саші, хлопець не знав чого й очікувати. Сів у доволі зручне крісло. Одразу згадалася табуретка баби Галі, на якій він звик стригтися. Безперечно поки вигравала перукарня: один - нуль. На нього одягли перукарську накидку й дівчина зарилася пальцями у русяве волосся:

– Як хочете підстригтися?

– Ніяк, – бовкнув Валя й одразу прикусив губу. Саша, ніби цього не почула, висловила свої побажання:

– Прибрати по боках і нарешті відрізати цей чуб. Ще трохи й він очі закриватиме. Одним словом нам потрібна модна і стильна зачіска, а не привіт з вісімдесятих.

– Так, – перукарка всміхнулася та пальцями провела по чубові, – з цим точно треба щось робити. Не хвилюйтеся, ви у надійних руках.

– А можна чуба не чіпати? – Валя наважився озвучити свої побажання.

– Навіщо він тобі? Цей чуб схожий на хвіст бобра, – Костик теж не поділяв бажання хлопця, – невже хочеш носити таке на голові? Давно потрібно було його позбутися.

Валя кивнув і друзі розмістилися на шкіряному дивані. Діана взяла машинку для стрижки. Прилад одразу задзижчав й викликав зі спогадів дитячі страхи. Валі здавалося, що він на прийомі у стоматолога, який зараз розпочне катування. Цього зубатого монстра, яким здавалася йому машинка, не порівняти з беззвучними ножицями баби Галі. Однозначно плюсик їй: один-один. Хлопцю здалося, що це прилад для тортур і йому відріжуть голову. Валя перелякано відсахнувся:

– А ножиць у вас немає? 

– Є, але тут краще машинкою.

Хлопець із жахом спостерігав, як до нього наближається зубатий монстр. Від страху заплющив очі. Машинка ледь торкнулася його волосся й він не витримав нещадних тортур. Смикнувся та різко повернув голову вбік. Відчув, як насадка пробіглася по його брові.

– Ой, – голос перукарки не передвіщав нічого доброго. Валя запанікував та розплющив очі:

– Ой, чого ой? 

Пальцями доторкнувся до улюбленого чубчика і полегшено зітхнув – він залишився на місці. Не було жодного бажання прощатися з ним. Діана вимкнула машинку та поклала її перед дзеркалом:

– Тут трохи пішло не за планом. У мене такого ще ніколи не було. Вибачте, ви смикнулися і… я не знаю, як так сталося.

До Валі одразу підійшли друзі та зосередили на ньому погляд. Ростик залився диким реготом, що більше нагадував іржання коня:

– Зашквар!

Валя поглянув у дзеркало. У нього була відсутня половина правої брови. Вибритий проміжок по центру здавався витоптаною дорогою серед густого лісу. 

– Як це? Як я тепер між люди піду?

– Не панікуй, Валю, все буде добре. Зараз зима, весь час носитимеш шапку, ніхто нічого не побачить. Хоча, таку лисину спробуй не помітити, вона як величезний метеорит, що знищив динозаврів, а у твоєму випадку, брови, – отримавши штурхана від Ростика, Костик виправився, – е, тобто, воно майже не помітне.