Глава 6

Чоловік кивнув та підійшов до ряду вішаків з написом “SALE”. Йому було байдуже куди йти, головне – якомога далі від Саші. Переглянув декілька штанів та обрав яскраво сині, вельветові зі широкою штаниною. Йому схожі мама купляла. Образ доповнив зеленим светром на ґудзиках з оленями у червоній новорічній шапці. 

Погляд впав на полицю з метеликами. У Валі була слабкість до гарних метеликів, завжди їх одягав і байдуже, чи під сорочку, чи під зимовий светр. Чоловік побачив ідеального метелика. Яскравий, фіолетовий, з обличчям Барта Сімпсона здавався найкращим метеликом у світі. Не стримався і схопив його. Задоволений вибором, попрямував до примірочної, де вже чекала Саша. Роздивляючись обрані речі, вона гидливо скривилася:

– Це що, привіт з вісімдесятих? Ти точно це у цьому магазині знайшов, чи скористався машиною часу?

– Нормальні штани, – Валя понуро опустив голову й не розумів претензій Саші. Вона висмикнула светр з його рук:

– А оце кислотне непорозуміння теж нормально? – почувши у відповідь лише тишу, Саша вихопила з його долонь ще й штани, – ні, таке ти навіть приміряти не будеш. Ходи, я підібрала брутальні речі. З ними ти точно виглядатимеш, як справжній мужик.

Валя стиснув у кулаці метелик. Боявся, що Саша, ще і його забере. Поки дівчина не помітила, заховав метелика у кишеню. До нього підійшов Костик з сірою однотонною сорочкою в руках:

– Йди приміряй, побачимо, що тобі личить.

Від чужих поглядів Валя заховався у примірочній. Зняв светр та улюблений метелик. Хоч стріляй, не розумів, чому цей аксесуар не подобається дівчині. Метелик надавав серйозного вигляду, одразу видно, перед тобою – поважна особа. Теплу водолазку вирішив не знімати, боявся замерзнути та захворіти. Одягнув темний светр без жодного візерунка й поглянув у дзеркало. Надто похмурий. 

Скривившись, зняв штани й намагався на  підштанки одягнути вузькі шкіряні скіні. Встромив одну ногу й підтягнув штанину до колін. Щоб одягнути іншу, довелося стояти у позі чаплі. Штани вперто не хотіли налазити й застрягли на стегнах. Валя зробив останній ривок, як марафонець перед фінішем, й стрибнув, потягнувши штани до верху. Заплутався у штанині, значна частина якої лежала на підлозі, й з гуркотом впав. Знову.

– Ну, що там?

Навіть не чекаючи на відповідь, Ростик смикнув за ширму і відкрив усім вигляд переляканого Валі. Він лежав на килимку й не припиняв спроби втиснутися у штани. Спіймавши на собі здивовані погляди, чоловік швидко підвівся. Костик гидливо скривився:

– Вовняні підштанки? Серйозно? Ти намагаєшся одягнути на вовняні підштанки шкіряні штани?

– А що такого? Зима ж, холодно, – виправдовуючись, Валя сором’язливо опустив голову. Саша зіщулила очі:

– О, все гірше, ніж я уявляла.

– Не поспішай з висновками, ти ще не бачила його білі сімейки у синю квіточку, – отримавши стусан від Ростика, Костик виправився, – е, тобто, у Валі неординарний стиль.

– Нічого, змінимо стиль, – Саша повісила у примірочну джинсову жилетку з вишитим черепом на спині, – знімай підштанки й одягни ці штани на голі ноги, не бійся, вони не кусаються.

– А вони точно мого розміру? Якісь малі, – Валя взагалі не хотів одягати ці штани. Гладкі, м’які, вони нагадували шкіру змії й викликали неприємне поколювання у спині, до якої навіть не торкалися.

– Точно, Валю, зараз так носять. Навіщо тобі кльош? Хочеш штанами вулиці підмітати? Тоді доведеться виділити тобі пів ставки двірника, – Саша закрила ширму й Валя полегшено видихнув. У магазині було спекотно у вовняних підштанках, тому знявши їх, відчув полегшення. Ноги спітніли, проте Валя не зважав на це й намагався якнайшвидше одягнути кляті штани. Не хотів, щоб хтось побачив його сині сімейки з покемонами. 

Доклавши зусиль, таки втиснувся у вузькі скіні. Вони, наче друга шкіра, туго обтягнули ноги. Валя навіть боявся присісти. Припускав, що штани розійдуться по швах. Вони виказували кожний рух неприємним скрипом.

Боязко потягнувся до жилетки з черепом. Здавалося, чорні діри, які заповнювали місце для очей, дивляться на нього. Широкі, округлі, намагалися заманити у тенета темряви. Потрусив головою, відганяючи нав’язливі думки. Одягнув жилетку та розсунув ширму, поставши перед друзями у всій красі. У залі запанувала тиша, яку порушив лише голос продавчині:

– Чудово! Вам пасує!

– Серйозно? – Костик насупив брови так, що стало одразу зрозуміло – не пасує, – це явно не його стиль. З цими круглими окулярами однозначно треба щось робити.

Валя поправив окуляри  й не розумів, чого тільки вони збентежили Костика. Хлопець вийшов з кабінки. Штани озвучили кожний крок. Саша дзвінко засміялася:

– Однозначно ні. Тобі навіть одяг справжніх мужиків не пасує. Спробуємо щось інше. Роздягайся.

Валя полегшено зітхнув. Не хотілося рипіти цими штанами на весь курорт. Заховався за ширмою та розстібнув застібку. Штани прилипли до спітнілої шкіри й зняти їх виявилося важче, ніж хлопець уявляв. Помалу, відвойовував кожний міліметр і здавалося, він віддирає власну шкіру. Ноги свербіли й злегка пекли. Його вовтузіння почув Ростик:

– Валь, ти довго ще?

– Та я той… у мене тут проблема.

– Яка ще проблема? – Ростик знову без дозволу розсунув ширму і відкрив Валю для споглядань. Чоловік намагався руками заховати свої труси, але судячи з того, як усміхнулася Саша, то вона вже все побачила: