Глава 3

Підперши голову долонею, Валя сидів за столиком ресторану готелю та трубочкою перемішував апельсиновий сік. До нього підійшли усміхнений Костик, та чимось задуманий Ростик. Вони зайняли вільні місця за столом. Ростик легко штовхнув Валю у плечі:

– Чого сидимо, чого сумуємо?

Валя, наче прокинувся зі сну, поправив окуляри, які сповзли аж до кінчика носа.

– Тепер Кароліна точно й не гляне у мій бік.

– Гляне, ти ж за камерою стоїш, а вона змушена дивитися в кадр, – спіймавши невдоволений погляд Ростика, Костик поспішно виправився, – тобто, не вигадуй. Ми зробимо з тебе мужика. Такій дівчині, як Кароліна, потрібен справжній мужик, а не хлопчисько з апельсиновим соком. 

– Справді, Валь, ти б хоч для вигляду замовив щось міцніше, а то дивлюся на тебе, і плакати хочеться. Офіціант, – Ростик подав знак, що готовий зробити замовлення. До них підійшла офіціантка у чорному охайному фартушку. Руде волосся зібране у високу гульку, а вуста розтягнулися у посмішці:

– Що бажаєте?

– Три пива, будь ласка.

– І горілки, – вніс уточнення Костик. – Теж три чарки.

– Навіщо? – очі Валі округлилися і стали схожими на очі окуня, такі ж великі та круглі. – Я не буду.

– Будеш, Валю, – Ростик поплескав чоловіка по плечу й кивнув офіціантці. Вона попрямувала нести замовлення. – Що за мужик, який пити не вміє?

– Тверезий? – боязко висунув припущення Валя й отримав стусана по плечу від Ростика.

– Баба! Дівки те відчувають на підсвідомому рівні.

– Як алкоголізм допоможе завоювати Кароліну? Він навпаки, відштовхне. До того ж алкоголь негативно впливає на судини мозку. Порушується доступ кисню до нейронів головного мозку і через деякий час вони гинуть.

Ростик продемонстрував вдаване хропіння:

– Який же ти нудний. Ніхто не каже напиватися. Трішки спробуєш, для хоробрості, а то тих нейронів у тебе забагато.

Валя стиснув губи. Мама завжди застерігала від алкоголю, а їй краще знати. Офіціантка принесла напої та розставила їх на стіл. Костик провів дівчину поглядом і розвернувся до Валі:

– Як тобі ця офіціантка?

– Нормальна, – чоловік якось байдуже стиснув плечима, – наче охайна, волосся зачесане, отже існує мала ймовірність, що воно впаде у їжу. Нігті доглянуті, привітна, замовлення не переплутала  і склянки принесла чисті.

– Я не про те, Валь, – Костик струсив невидимий волосок зі светра, – чи подобається вона тобі як дівчина? Попроси номер її телефону.

– Навіщо? – переляканий голос Валі став схожим на писк комара.

– На комусь ти маєш відточити майстерність зваблення. Ти ж з Кароліною навіть заговорити толком не можеш. Все: бе, ме, цей, той. Хто ж так каже? Маєш говорити впевнено, чітко, от як вона на телебаченні. Зараз покличемо офіціантку ще раз і ти попросиш номер телефону.

Костик підняв руку й офіціантка направилася до їхнього столика. Валя міцно схопив край скатертини й вчепився у неї мов кіт, що не хоче покидати теплу постіль. Заперечно похитав головою:

– Ні, я не знаю що казати.

– Скажи: залишиш свій номер телефону, може якось зустрінемося? 

Офіціантка підійшла до столу й широко посміхнулася:

– Щось ще?

Запанувала мовчазна тиша. Чоловіки очікувано дивилися на Валю, а він вперто мовчав. Отримавши удар по нозі від Ростика, Валя вичавив з себе:

– Я хотів запитати. Залишите… ем… можна мені той… ну, може ми того…?

– Того? – офіціантка запитально вигнула брову. Костик пирснув від сміху:

– Вибачте, Ла-ри-са, – по складах прочитав її ім’я на бейджику. – Ви ж Лариса, правильно? – дівчина кивнула, – принесіть нам, будь ласка, меню. 

Офіціантка віддалилася й Костик підняв руки догори, ніби звертаючись до неба:

– Валю, що з тобою? Ти мав сказати одне речення. Вивчи його, наче вірш, і коли Лариса повернеться, просто повтори.

— Я не розумію для чого це робити. Запросити на побачення я хочу Кароліну, а не її.

– Це для того, щоб ти не бекав, як вівця на полонині, коли говоритимеш з Кароліною, – Ростик підсунув бокал пива, – на, випий, для хоробрості.

Валя повернув голову в бік, різко видихнув повітря й, з виглядом грішного каторжника, зробив ковток пива. Обличчя скривилося у гидливій гримасі, але одразу розтягнулося у натягнутій посмішці, оскільки повернулася Лариса й поклала меню на стіл. Валя отримав штурхана у лікоть й награно прочистив голос:

– Ви залишите мені… ем, ну цей…

– Меню? – офіціантка не витримала й сама закінчила фразу  замість Валі, – звісно залишу. Як визначитеся, тоді я до вас підійду.

Лариса відійшла від столика й Ростик зарився пальцями у волосся:

– Зашквар! Ну, ти, Валю, і лопух! – підсунув до нього склянку горілки, – треба було одразу з міцнішого починати, від пива хоробрості нуль. 

Валя боязко взяв склянку до рук й вдивлявся у прозору рідину так, наче там найсмертельніша отрута. Перевів благальний погляд на Костика: