Розділ 6.

- Як не індус?! – здивовано вигукнув Іван Іванович.

Він все-таки надіявся, якщо зятя не вдушили, то хоч завезуть назад в Індію.

- Тату, ти на чиєму взагалі боці? – люто зиркнула на нього Ірка.

- Хто? – очі баби Лізавєти наливались кров'ю. – хто посмів?

- Ясне діло хто – марсіани! – випалив Петро.

Всі присутні напружено переглянулись. Навіть індус, який нічого не тямить по нашому, зрозумів, що щось не так. Петро і далі либився. Кожен боявся промовити хоч слово. Всі боялися Петра.

Він то й наче був непоганим хлопцем, поки його чотири роки тому інопланетяни не вкрали. Правда всі здогадувалися, що вкрали його тоді не прибульці, а бутиль горілки, який ще в 70-х роках Петрова баба закопала у садку, а внук його якраз напередодні відкопав. Та факт залишався фактом: з того часу хлопця наче підмінили. А коли вже справа заходила за інопланетян, то й взагалі було небезпечно. Петро на них був схиблений.

Першою до тями прийшла Ірка:

- Петю, ну які марсіани? Тебе ж недавно прокапали. Ти знов пив?

Петро не звернув уваги на слова Ірки.

- Які марсіани?... Ті, що з Марса. Інших немає!

- Та нафіга їм моя редька? – не витримала баба Лізавєта

- А шо вони повашому мають їсти у себе там на Марсі? Там же не родить нічого! От вони й городину крадуть, щоб хоч якось з голоду не вимерти. – спокійно пояснив Петро, - от в минулому році думаєте хто у голови сільради три мішки картоплі вкрав?

- Так ти ж і вкрав, нарешті озвався Мигалка.

Петро проігнорував його репліку.

- А що ви скажете, коли побачите ось це! – хлопець дістав зза пазухи чобіт і загадково посміхнувся, - я знайшов це недалеко від вашого городу! Як вам такий доказ?

- Чобіт, як чобіт... Загубив хтось... ти справді думаєш, шо це марсіани? – здивувався участковий.

- Та я на власні очі бачив! Я вчора, як завжди сидів на своїй вишні та дивився в бінокль, я знав, що ці кляті марсіани рано, чи пізно знов припхаються! І що ви думаєте? Я побачив на городі баби дивне світло, придивився, а їх там двоє! Один високий і пузатий, другий малий і з мішком! Обоє синьозелені, очі у обох світяться. Я їм фонариком подав сигнал, але вони злякались і втекли. Поки я прибіг туди, то лиш чобіт лишився.

- Та з чого ти взяв, шо то крадії чобіт лишили? – не міг повірити у таку нісенітницю Валєра.  

-  Бо до чобота прилипло ось що! – Петро продемонстрував всім присутнім листочок з редьки, Чи ви якісь кращі докази на місці злочину знайшли, пане детектив? – Петро знов придуркувато засміявся.

Мигалці стало соромно, він навіть не додумався оглянути місце злочину. Який же тепер з нього Вокер?