Розділ 5.

Іван Іванович Качановський терпіти не міг, коли його називали Качаном. Сам себе він вважав нащадком древнього польського роду. Ну який качан, люди добрі?
Того ранку він, екіпірований в гумові рибацькі чоботи, з вудочкою на плечі та з двома карасями у бідончику вертався додому із ставка. Останні роки рибалка була його єдиною відрадою, то було його хоббі. Сидиш так на березі: водичка хлюпає, туман над водою стелиться... Краса.
В траві під ногами сюркотіли коники, у бідончику булькались карасі, пригрівало ранкове сонечко, легенький вітерець приносив навіженні крики з двору Івана Івановича. Кричали всі: жінка, дочка Ірка, сусідка баба Лізавєта, ряба курка, яка занадилась нестись у дровітні. Качан спочатку вирішив пришвидшити крок, але потім передумав. Ну нехай собі кричать, йому то що до того? На те вони й баби, щоб кричати. Видно знов Суман бабину корову з хліва вкрав і відпустив на волю. І чого той клятий індус все ніяк не заспокоїться? Здалась йому та корова?...
Суман Бабур був зятем Івана Качановського, чоловіком його дочки Ірки. Іван любив свою дочку і ніколи нічого для неї не жалів: і шмотки найкращі, і репетиторів наймав, і в медичний університет її впхав. А вона приволокла із собою цього індуса з міста. Наче в нас хлопці гірші? От Петро Марсіанин, на приклад? До того як його інопланетяни вкрали, а потім вернули через три дні, був нормальним хлопцем. Ну випивав часом, але хто ж не п'є? Та й тестю була б компанія. А так, що з цього Сумана візьмеш? Горілки не п'є, м'яса не їсть, по-нашому практично нічого не тямить. Все норовить бабину корову на волю відпустити, бо ж свята. Та ще й Ірку в своє вегетеріанство навернув, в неї тепер теж котлєту не запхаєш. Вихудла геть. А кабана для кого ростили? Живе тепер в  них третій рік. Як член сім’ї. Навіть ім’я йому придумали. Ще б хату переписали! Тьфу ти!
Іван Іванович зайшов у двір, який більше нагадував поле битви: баба Лізавєта душила за горло Сумана, жінка і дочка відбивали зятя у баби, участковий Валєра Мигалка у подертих штанах відбивався від пса Шаріка, який термосив його за штанину, Суман белькотів шось по-своєму, ряба курка, з почуттям виконаного обов’язку, кричала на дровітні, вівчур Герасім підглядав за всім цим дійством через щілину в паркані. Іван Качановський всівся на пеньку і закупив папіроску. В його душі зажевріла надія: може баба Лізавєта все-таки придушить зятя? Карасі так само булькались в бідончику, їх то абсолютно не хвилювало.
Через хвилин десять Шаріку набридло і він виплюнув штани Мигалки. Участковий відтягнув бабу від горла Сумана, який вже здається посинів. А може й не посинів. Пес його розбере. Ірка перевіряла наявність пульсу в чоловіка. «Ех, молодчинка яка, - подумав Іван Іванович, - не дарма в медичний віддав». Жінка відхекувалась осторонь. Ряба курка пішла шукати черв’яків на купі гною.
Зять вижив. Іван Качан сумно зітхнув і нарешті вирішив втрутитись:
- Я тут карасів наловив.
- Іване, ти зовсім придуркуватий? Чо ти там розсівся? Твого зятя мало не вбила ця ненормальна!
Іван знизав плечима. 
- Це я ненормальна? Це ваш індєєць ненормальний! – лютувала баба Лізавєта, - Це він мою редьку вкрав! Думаєте я не знаю?
- Бабо, та нафіга йому ваша редька здалась? – втрутилась Ірка, переконавшись, що чоловік живий.
- Та все село вже знає, шо ти з своїм індєйцом тойво... Як воно? Вегетеріанці! А жерти то ж хочеться? А в самих то шо на городі крім лободи росте? – верещала баба Лізавєта.
- Та не брав він тої редьки!
- А в мене ж бізнес! Що мені тепер робити? Вмру тепер! Валєрчику, поховаєш мене коло чоловіка...
- А це не індус у вас редьку вкрав, - почувся голос від фіртки, - я знаю, хто вкрав. 
Всі озирнулись і побачили Петра Марсіанина, який, спершись на огорржу, либився своєю придуркуватою посмішкою.