Розділ 4.

Баба Лізавєта сиділа на лавці під хатою і допивала баночку валер'янки. Такого удару від життя вона не чекала. І головне, кому ж що погане зробила?

В кінці вулиці почувся гавкіт Герасіма, потім крик і матюки Валерія Васильовича Мигальчука – чоловікового похресника-участкового. Через пару хвилин у двір вкотився і сам Валєра з розбитими ліктями і в подертих штанах. Позаду нього плентався Герасім.

- Валєрчику, як добре, що ти приїхав... Ой, а шо це тебе наче пси подерли? Тебе шо знов Петро з марсіанином переплутав і граблями побив? Я ж йому наче не наливала після того випадку...

Мигалка, підкульгуючи на праву ногу і озираючись, чи немає часом позаду Петра з граблями, всівся на лавку коло баби Лізавєти.

- Та ні, то ваш... Ай, то таке.. – промимрив Валєра. Він прийшов за інформацією, з Герасімом пізніше можна розібратись. – З лісапета впав.

- От бідолаха... Може тобі грам п'ятдесят накапати, щоб ранку продезенфікувати?

Валєра кивнув і поки баба Лізавєта шукала чарку вирішив розвідати обстановку:

- Тьотю, ви не чули часом, в селі нічого дивного не траплялось? А то в мене тут чуйка розігралася...

Баба Лізавєта випустила з рук півлітру. Пляшка впала на цементовані сходи, розлетівшись в різні сторони бризками і шматочками скла.

- Точно Валєрчику, траплялося! Ой траплялося.... – почала голосити хазяйка. Участковий зняв кашкета й, наче загіпнотизований, дивився на калюжу, яка розповзалася на ганку.

- Шо ти дивишся, наче баба Настуся на портрет Лєщенка?! Редьку в мене вкрали! Всю до єдиної!

Валєрій Васильович вийшов зі ступору і проковтнув слину. Що таке редька, порівняно з тим, що щойно відбулось в нього на очах?

- Ну і пес із тою редькою... Нахалєру вона вам?...

- Валєрчику, то ж бізнес! Ти маєш найти злодюгу, ти ж в нас як цей... Редікюль Пуаро! – голосила баба Лізавєта.

- Самі ви редікюль. Я, як Вокер! – Валєра гордо розправив плечі і начепив кашкета.

- Один дідько. Ну то шо, поможеш тітці? Чи ти вже забув Ніф-ніфа? – баба Лізавєта зайшла з козирів. Ніф-ніф – це кабанчик, якого колись давно із свиноферми, на якій працювала баба Лізавєта завезли кому нада, щоб Валєрія Васильовича Мигальчука не виперли з школи міліції.

Ніф-ніф – це удар нижче пояса, який баба Лізавєта використовувала в дуже особливих випадках.

- Та шо там шукати? Це, швидше за все, ваш Герасім зжер ту редьку, - вирішив помститись псу участковий.

Герасім, який весь цей час слухав розмову вирішив, від гріха подалі, прикинутись мертвим.

- Валєра, а ти, часом, коли падав з лісапета головою не вдарився? Ну який Герасім? Де ти бачив, щоб собака редьку їла?  Чи тобі кашкет прилив крові до мозку передавив?

- Так, давайте без уніженія органів!

- А я твої органи й не уніжала.

- Тоді пишіть заяву, а я починаю розслідування. Спочатку треба знайти якісь зацепки, визначити мотиви злочину, знайти підозрюваних... От у вас з сусідами ніяких конфліктів не було?

- Точно, Валєрчику, арештовуй їх! Це точно ця падлюка! А я ж з ними по-людськи завжди...

- Кого арештовувати?

- Та Івана і все його кодло! Ну все ж сходиться!

Валєра Мигалка, не зважаючи на багаторічний досвід роботи на стражі закону, кінці з кінцями звести не міг. Баба Лізавєта вхопила його за руку і поволокла до сусідів. Герасім прикидався мертвим, такі замєси були йому не до душі.