Розділ 3.

Ранок не предвіщав ніякої біди. Вівчур Герасім проснувся від того, що його почали нестерпно заїдати блохи. Хазяйка вже помаленько клопоталась по господарству. Він мирно сидів у своїй будці, час від часу нюхав носом повітря. Запахло кислим вчорашнім борщем, перед мордою Герасіма виникла кастрюлька з їдлом. От чого Мурчику дали свіжого молока, а йому – прокисший борщ у грязній кастрюльці? Як собаці, їйбогу. Апетиту не було ніякого.

Герасім вирішив ще якусь годинку подрімати. Йому снилися прекрасні речі: він, весь такий красивий і сильний, біжить городами із курячим стегном у роті, свіжо-запечене м’ясо ніжно пестить язика. За ним із кочергою біжить баба Лізавєта і матюкається на повні груди. Ага, дідька лисого ти його наздоженеш! Та раптом лапи заплутуються у траві, Герасім падає, куряче стегно летить кудись у бур’яни, а баба Лізавєта лупашить його кочергою по хребту. Герасім проснувся від того, що лупашили не лише увісні, а й на яву. Він старався глибше залізти у будку, жалібно скавулів, не розуміючи, чи був то справді сон, але хазяйка була невблаганною. Вона двома руками, що було сили, тягнула пса на світ божий, а ногою зарядила йому пару гарних копняків під зад. Баба щось кричала про редьку, яку він з’їв. Чи то маразм прогресує, чи то вона знов надихалась випарів від свого апарату Герасім не знав. Але факт залишався фактом: хазяйка чимось сильно невдоволена. Баба Лізавєта на пару секунд послабила хватку. Цього було цілком достатньо для Герасіма. Зібравши всі свої собачі сили в свій собачий кулак він дременув у зарослі кропиви, перестрибнув через паркан і заникався в розкішних лопухах, що росли на краю вулиці.

Переслідування не було, тому Герасім вирішив тут пересидіти до кращих часів і подумати над тим, що відбулось пару секунд тому. Останній раз його так лупили, коли він не нагавкав на дядька Михайла, який прийшов на обійстя до баби Лізавєти, поки її не було вдома, заліз через вікно до хати, знайшов горілку, причастився, зжер прокислий борщ і заснув у сінях, бо кількість випитого алкоголю підсилювала силу тяжіння і тягнула до грунту, не даючи пересадити тіло через вікно у зворотньому порядку. Взагалі Герасім був добрим псом, він не дозволяв собі гавкати на кого попало. Він же не якась там шавка! Навіщо зайвих ворогів наживати? Лише його вигляду було достатньо, щоб налякати кого завгодно.

Певно хазяйка сердилась через те, що він знов на когось не нагавкав. Тому Герасім вирішив кардинально переоцінити свої собачі пріоритети і гавкати тепер на всіх. Повітря наповнилося дивним ароматом перегару. Було ясно, як білий день, що то знов суне дядько Михайло. Такого перегару не було ні в кого в селі. Герасім напружив все своє тіло і чекав. От він йому зараз покаже. Гавкати треба голосно, щоб баба Лізавєта почула. Можна навіть за дупу вкусити того дядька Михайла. Нехай знає...

З-за повороту показався вєлік «Україна». Ривок, стрибок і у пащі Герасіма залишається шматок штанини дядька Михайла, а останній валяється на землі, страшно матюкаючись... Але якось не так, не по-дядькомихайлівськи, а по-валєромигалківськи. Акелла промахнувся. Наче й все правильно зробив, але хто ж знав, шо то пан участковий...