Розділ 2.

Старший лейтенант Валєрій Васильович Мигальчук (в простонародії – просто Мигалка) трудився на стражі закону вже не один рік. Він мав не аби-яку чуйку на всякі там кримінальні справи. Сьогоднішній ранок наче й не предвіщав ніякої біди, але якось дивно чухалось то місце, з якого у справжнього полісмена росте кашкет. Валєра знав, що то віщує щось не добре. Останній раз, коли йому так чухалось – то були воші, яких він набрався у дядька Михайла, коли арештовував його за крадіжку проводів з підстанції... А от позаминулого разу чухалось, коли дядько Михайло ті провода вкрав.

Подивився в дзеркало, наче не воші... Валєра полегшено видихнув, потім вдихнув і знов видихнув. Принюхався... По хаті розійшовся стійкий запах продуктів розпаду вчорашньої випивки. Той запах нафіг відбивав нюх служебним спаніелям, які були натаскані на пошук контрабанди. Саме за це Мигалку колись і виперли з таможні. Але він про те не шкодував. Тепер він жив у рідному селі і дбав про збереження спокою та порядку. Наче шериф із американських фільмів. Як Вокер техаський рейнжер. Ну круто ж!

 Ще раз почухав голову... Ну явно сталось щось лихе. Чуйка не могла просто так підводити.

- Валєра, якого ти дідька там чухаєшся? – в хату влетіла Машка Мигалка.  - Ти скоро там дирку прочухаєш! Йди краще качкам зеленого наріж.

Зранку її голосом можна було пиляти дрова. Ну не жінка, а бензопила «Урал».

- Та які качки? Ти здуріла, чи шо? В мене служба! На дєло треба! Срочний виклик, йди в дупу зі своїми качками.

Валєра, в шльопанцях під носок, вискочив із хати, взяв під пахву служебну «Україну» і поплентався до свого головного інформатора – тьотки Лізавєти. Вона то точно щось чула, вона новини взнавала швидше ніж бібісі.

Машка ще шось кричала в спину про качок, свиню в кашкеті і придурка на лісапеті. Жінка, шо ти зробиш? Жінки завжди зациклені на якихось побутових проблемах, типу качок. Здається, що ніякі інші проблеми їх не колишуть. Мигалка відчував, що насувається якась біда. Ну хто як не він може врятувати своє село? От чого Вокер такий крутий мужик? Бо немає в нього баби... І качок теж немає. Може б Валєрка теж таким став, якби не качки. Хто зна?

Вєлік, тихо поскрипуючи сидінням зпід дупи участкового, легко котився по сільській грунтовці. Легенький вітерець розносив аромати перегару, сонечко світило, щебетали пташки, а за поворотом в бур'янах, неподалік від хати баби Лізавєти, на Валерія Васильовича Мигальчука чекала перша перешкода.