Розділ 1.

Ранок не предвіщав ніякої біди. Баба Лізавєта, як завжди проснулась зараня, попорала коло корови, випустила пастися курей, два рази наступила на Мурчика, який, певно маючи якісь суїцидальні нахили, постійно плентався під ногами. Вівчур Герасім мирно спав у своїй буді, час від часу просинаючись, щоб нагнати самих нахабних бліх... Сонце ще не встигло піднятись занадто високо, тож баба Лізавєта вирішила сходили на город, аби нарвати редьки, бо ще годину-другу та й потягнеться клієнт.

А тепер уявіть, що до зарплати ще тиждень, в кишені пусто, ви лізете в шухляду із трусами за заначкою, а її... НЕМА!!!

Приблизно те саме пережила баба Лізавєта, коли вийшла на город. Кошик, який вона взяла на редьку випав з рук на землю разом із вставною челюстю. Редьки не було! Пропала! Щезла! Вся до єдиної! Воно то й наче пес із тою редькою, все одно вона своїми протезами її пережувати не могла, але не все так просто. Річ у тім, що баба Лізавєта, у свої сімдесят з гаком, була представницею найдавнішого ремесла. Ви правильно здогадалися – самогоноваріння! Гнала і продавала. До чого тут редька спитаєте? Ну от дивіться: скільки може випити середньостатистичний мужчина середньостатистичного рівня пропитості без закуски? Понятно, шо під закусь більше увійде. Я надіюсь, шо бізнес-концепцію ви вловили. Ну а шо клієнту на закуску давати? То ж не бутерброди з ікрою. Редька буде в самий раз!

Самогоноваріння – це погано, можливо подумав хтось із вас. Але що робить? При житті баба Лізавєта працювала директором на колгоспній свинофермі, а чоловік – менеджером на складі з зерном. Воно то наче й не дуже престижно, але хліба з котлєтою завжди мали. А там чоловік пішов в запой і не вернувся, потім колгосп розвалили, а бабу списали на пенсію. В 90-тих всі в бізнес подалися, баба Лізавєта в їх числі. Алкоголіки – не мамонти, вони ніколи не пропадуть, тому бізнес йшов стабільно. Тим більше, шо участковим був похресник покійного чоловіка. Криша – то шо нада! Ніякі дефолти бабу Лізавєту не торкнулись, а тут біда! Весь бізнес коту під хвіст.

Двір і город з усіх сторін огорожений, ніхто залізти ж не міг... Тим більше, що вівчур Герасім не прив'язаний... «Точно, це Герасім, тварюка така, всю редьку з'їв», - подумала баба і пішла виганяти Герасіма з будки копняками. Герасім з просоння скавулів, не розуміючи, шо тій бабі в голову взбрело. Відбиватися від баби не було сенсу, бо в неї в руках була палиця, тому він просто дивився на неї благальним поглядом і думав, що все-таки маразм проїв хазяйці останні мізки ... Через хвилин п'ять баба заспокоїлась і Герасім полегшено дременув в бур'яни, поки їй знов не переклинило.

Тим часом Мурчик, який вилизував життєвоважливі для хорошого кота органи, сидячи на призьбі, вирішив, що краще на пару годин навідатись до сусідської Маргоші... Хоч баба його й любила більше, ніж Герасіма, ризикувати одним зі своїх життів було не дуже розумно.

Баба Лізавєта спочатку дуже рознервувалась, але полегшення дуже швидко прийшло... Точніше приїхало... На вєліку "Україна".