Справжнє життя

-Нарешті це сталось!  
Аліса стояла і дивилась на свою мрію, сама не вірячи, що вона здійснилась. 
-Наш будинок, наше сімейне гніздечко! Як же довго ми цього чекали.  
Аліса з чоловіком повільно підходять до вхідних дверей. Чоловік дістає ключ із кишені, вставляє його в замок, і повільно його повертає. 
-Три, два,один! Люба, темер ми нарешті вдома. 
Вітальня була велика і світла. Через високі вікна було видно сусідський будинок і частинку двору. Трошки малувато меблів, власне, тільки диван і шафа. Але це більш ніж достатньо для початку щасливого життя. Ну а скоро тут буде все, все що тільки душа забажає! Ніщо не стане їм на заваді, адже вони вже пройшли великий шлях. 
-Що там у нас далі? О, да це ж кухня! Найважливіша частина дому!- сміється чоловік. 
- Справді?- в голосі Аліси почулись насмішливі нотки. Ну тоді давай замовимо піццу, візьмемо пляшку вина, і просидимо за розмовами на кухні всю ніч? 
- Е ні, в мене були інші плани на першу ніч у власному будинку.  
Чоловік Аліси був старше її на пару років. Це був статний чоловік з темно чорним волоссям, на якому де не де вже зʼявилась сивина. Солідна зовнішність вдало поєднувалась із яскравим одягом, який він зазвичай носив. Він любив пожартувати і був лагідний зі своєю дружиною. Вона була його сонцем, а він її повітрям. 
В спальні була деревʼяна підлога, яка скрипіла під ногами, і стояло стареньке ліжко. Звісно, потім подружжя купить нове, але поки що для них не існувало більш затишного місця на землі, аніж ця кімната.  
Аліса обійняла чоловіка і притулилась щокою до його грудей. Її руде волосся повністю закрило її обличчя. Чоловік гладив її голову, і відчував її сльози. Просто іноді так буває, що радість переповнює так сильно, що від неї стає трохи боляче. Сльози допомагають заспокоїтись, тож нема сенсу їх стримувати.  
Вони таки замовили піццу і вино, і таки сиділи на кухні за розмовами. Згадували свій шлях, як вони познайомились ще в школі, будучи підлітками з бунтарськими нахилами. У Аліси тоді  ще було рожеве волосся і сережка в носі. Як смішно і дивно це зараз згадувати! Хто би міг подумати, що вона стільки пройде разом із тим хлопцем, який тільки мріяв стати інженером, але, як їм обом здавалось, був занадто несерйозний для цього.  
Що ж, люди, іноді, вміють дивувати. І пʼятнадцятирічний хлопець, який мав досить посередні бали в школі, за три роки міняє стиль життя і береться за голову. Змінились друзі, змінились розваги, але щось залишилось незмінним. Дівчина з рожевим волоссям була поруч весь цей час. Хоча ні, це була якась інша дівчина. Просто її також звали Аліса, от і все.  
У сімнадцять  років Аліса вирішила піти вчитись на хіміка. Вона завжди була розумна, а тепер, коли в неї зʼявилась мрія, вона стала ще й цілеспрямованою. Мрія бути завжди з коханим, мрія створити сімʼю, де батьки щасливі та успішні, а діти мріють  брати з них приклад. 
В двадцять один рік Аліса стала дружиною. Перший крок до мрії, який  вони зробили разом.  
Молодій сімʼї було не солодко, адже грошей було мало, роботу знайти не просто. Доводилось жити з батьками чоловіка, що виснажувало кожен день.  
Щастя, може, і не в грошах, але в тому, що за них можна купити. Сувора істина життя, яку молоде подружжя усвідомлювало все краще з кожним днем. Їм потрібен власний простір. Тільки після цього мрія про повноцінну сімʼю може здійснитись. 
Одного дня Аліса, як завжди, прийшла на колишню роботу в лабораторії. Робочий день ще не розпочався, тож можна було дозволити собі випити кави та трохи розслабитись перед складним і нецікавим днем. Ну принаймні, спочатку він здавався не цікавим. Але саме той день подарував шанс на втілення бажань у реальність… 
Сонце вже сіло,і подружжя продовжило свою розмову в темряві. Здавалось, ніби світло може розсіяти магію цієї ночі. А потім вони перемістились у спальню, щоб за памʼятати цей вечір, цю казкову мить, на все своє життя.  
-Я рада, що  сьогодні вихідний.- прошепотіла Аліса.  
Чоловік посміхнувся, не розплющуючи очей, і повернувся до неї. 
-Завтра все почнеться знову, життя буде нести нас швидкою течією, ми будем грати свої ролі, робити те, що ми не хочем робити. А сьогоднішній день тільки для нас двох, для нас справжніх. 
Понеділок. Треба поспішати. Прокинутись, поїсти, вдягнутись. Ну і звісно ж, зробити так, щоб за тобою не було «хвоста». Це одна з най виснажливіших, але і найголовніших умов. Із дому вийшли чоловік з темним волоссям у залених кросівках і рваних блакитних джинсах, поруч із ним його дружина, струнка дівчина з довгим рудим волоссям у строгій чорній сукні і в чорних туфлях на підборах. Чоловік поцілував дружину біля воріт і пішов в одну сторону, а дружина в іншу. В цей день, неподалік, сусіди бачили, як із-за повороту виходить білявка в білих шортах. О, а тут білявка зникла, за те по дорозі іде жінка у віці. Дивно, а де вона була раніше? Ніби на дорозі більше нікого не було. Мимо жінки пробіг якийсь спортсмен, повернувся до неї, і помахав рукою. Вона хитро посміхнулась у відповідь, але він вже побіг далі.  
До тролейбусної зупинки підʼїхало чорне авто. Мабуть, якийсь службовий транспорт. До машини сіла молода брюнетка і непримітний хлопчина в окулярах. Ніхто з тих, хто очікував транспорт, навіть і не глянув в їх сторону. Так і має бути, все, як завжди, пройшло чудово. 
Ввечері додому повернулось молоде подружжя. Чоловік і дівчина, ті самі, які і виходили вранці.  

Аліса була дуже стомлена, важкий був день. Дівчина стояла під потоком гарячої води і думала про своє життя. Вона робила воду все більш гарячою, і дивилась на скло душової кабіни. Те повільно втрачало прозорість, через заповнюючу ванну кімнату пару.  
-А! -від неочікуваності Аліса випустила душ з руки. Різкий потік холодної води вилився на роспарене та розслаблене тіло. Аж дух перехопило! 
- Що сталось? – чоловік забіг у ванну, і побачив невдоволену та роздратовану дружину. 
-Гаряча вода раптово зникла, ніби в річку пірнула!- вже трохи зі сміхом відповіла Аліса. 
Чоловік відкрив гарячу воду, відчув тепло, яке одразу ж почало перетворюватись на жар, і закрутив кран назад. 
-Все добре, напевно, якийсь секундний збій. Пішли у ліжко. 

Аліса з самого ранку мріяла знову опинитись у ліжку. Не те що б вона зовсім не любила роботу, адже саме вона дала змогу купити цей дім. Просто іноді у дівчини виникало питання- а що я, власне, там роблю? Кожен день одне й те саме, одна й та сама лабораторія, цей білий халат, ця зміна образу. Це починається вранці і закінчується ввечері, кожен день. І тільки тут, вночі у ліжку, ми з ним справжні, ми ніким не прикидаємось. Аліса обійняла чоловіка, притислась до нього, заплющила очі і провалилась у сон. 

Удар. Сильний удар у спину, від якого дівчина з жахом прокидається. Мить на оцінку ситуації, і Аліса розуміє, що то був просто сон. Вона сидить на ліжку, поруч із мирно сплячим чоловіком, і дивиться у темряву, якою наповнена кімната. Хоч це і не по справжньому, але дівчина всеодно відчуває страх, ніби в кімнаті хтось є.  
Ще декілька хвилин на заспокоєння, і Аліса приходить до висновку, що краще буде продовжити спати. Нічого не сталось, а по переду ще один важкий  день.  

Вже місяць, як у них є власний будинок. У вітальні зʼявилась новенька шафа-купе із великим дзеркалом,  завдяки якому вітальня здавалась ще більшою. У спальні зʼявився комод, маленький столик із світильником у вигляді шару, який змінював колір, та також шафа із великим дзеркалом.  
Аліса вдягнула легку білу сукню, і роздивлялась себе у дзеркалі. Сьогодні у них з чоловіком річниця, і вони планують провести цей вечір разом. Можливо, ця ніч подарує їм щось таке, що стане основою їх щастя. Що стане ціннішим за будинок, що виправдає усю їх важку працю.  
Аліса нахилилась, щоб вибрати взуття, і тепер вона бачила дзеркало лише боковим зором. 
О ні, величезна пляма позаду сукні! Її не було! -Аліса злякано піднялась і повернула ь до дзеркала боком. 
А ні, наче здалося..Дивно. Але іноді таке буває, якщо різко нахилитись і встати. Перед очима ще деякий час можуть пропливати різнокольорові плями. Напевно, Аліса просто подивилась, спочатку, на щось червоне.  
Дівчина взяла свою сумочку і пішла до дверей, не помітивши, як на деревʼяній підлозі зʼявилась невеличка червона пляма.. 

Минув ще місяць. На жаль, більше ніяких змін у житті пари не відбулось. Вони ходили на роботу, готували разом їжу, а потім разом прибирали. Вони гуляли біля річки і їздили у місто, вони купували новий одяг і робили свій дім більш затишним. Минали дні, які дарували радість, але були схожими один на інший.  
Прибирати вдома самим ставало важко, адже робота займала багато часу. Довелось знайти дівчинк, яка б допомагала подружжю з будинком. 
-Дякую тобі, Рито, що ти у нас є- сказав чоловік Аліси їх хатній робітниці. -Ми з дружиною дуже стомлені, ти дуже нам допомагаєш. 
- Нема за що- напружено відповіла Рита. А  чоловік навіть не помітив її занепокоєння. 

Того ж вечора до них завітала поліція. 
-Доброго вечора! До нас надійшла інформація, що в домі щось відбувається. Можна, будь ласка, зайти?- запитав сивий офіцер поліціі у чоловіка Аліси, який відчинив двері, і нічого не розуміючи, дивився на поліцейського. 
- У нас нічого не сталось, ми вас не викликали, це якась помилка- відповіла Аліса, яка щойно також підійшла до дверей. 
- Дівчино, саме на цю адресу ми отримали виклик, помилки немає. Будь ласка, дозвольте зайти.  
Подружжя почало нервувати. Це може бути повʼязано з роботою. Щось пішло не так, хтось бачив їх. Хоча, вони просто науковці, вони нічого не зробили. Але ци точно це так? 

Багато років тому, в звичайний робочий день, Аліса приїхала на роботу трохи раніше, і мала змогу попити каву і трохи розслабитись перед черговим нецікавим днем. До неї підійшов чоловік у дорогому костюмі, із світлим, зовсім білим волоссям і блакитними очима. 
-Доброго ранку! Вас звуть Аліса, вірно? 
- Так- з  німим питанням в очах відповіла дівчина. 
-Мене звуть Алан, я друг вашого директора. Він розповідав мені про вас. Він вважає вас перспективним співробітником, тому я вирішив поговорити із вами. 
Дівчина, все ще нічого не розуміючи, мовчки чекала, коли її співрозмовник продовжить говорити. 
-Я хочу запропонувати вам роботу, нам потрібен хімік як ви. 
-Вибачте, але я не шукаю роботу… 
-Ваша зарплатня буде в десять разів вище, ніж зараз. Ваша робота не буде дуже відрізнятись від того, що ви робите зараз, але буде більш високооплачувана. 
-Чим саме займається ваша компанія?.. 
-Як я і сказав, нам потрібен хімік. Від вас потрібна тільки згода. А, ну і ще виконання деяких специфічних правил. Це обовʼязково. 
- Якщо чесно, ви мене спантеличили. Мені важко прийняти таке рішення, не розуміючи, на кого я буду працювати.. 
-Подумайте до завтра. І якщо вас щось треба прямо зараз, я думаю, ми зможемо це обговорити. Але думайте до завтра. 

Наступного дня Аліса пішла зі своєї старої роботи. А ще через півроку, те саме зробив і її чоловік.  
Алан не обманув, її робота не сильно відрізнялась від попередньої. Той самий білий халат, такий самий стіл, рутинні завдання накшталт перевірки тої чи іншої речовини. Вони не стали супер шпигунами, не стали агентами під прикриттям. Правило «відірватись від хвоста» забавляло подружжя якийсь час, але згодом і це перетворилось в рутину. Їх життя не стало цікавішим, але з того часу, в них зʼявились можливості, яких досі не було. Аліса хотіла би залати багато питань  Алану ще раз. 
-Чому така секретність? 
-Чим саме вони займаються?  
Але вона більше не бачила Алана, ніколи. Він ніби ніколи і не існував. Якби вона тоді не погодилась на його пропозицію, можливо, вона б взагалі думала, що все те був плід її уяви.  

Сивий офіцер зайшов у дім і почав ходити брудним взуттям по їх новенькому ремонту. Аліса з чоловіком мовчки ходили за ним, відчуваючи все більшу напругу. Погляд офіцера був важкий, чоловік явно був готовий побачити щось жахливе.  
Вони пройшли кухню, вітальню, зайшли у спальню. Офіцер повільно оглядав стіни, далі його погляд опустився на підлогу. Раптом він опустився на коліна. 
-Звідки це?- на підлозі була невелика пляма, схожа на кров. 
Аліса зблідла і прошепотіла: ми не знаємо..цього не було.. 
Офіцер почав роздивлятись підлогу ближче, поступово наближаючись до ліжка. Заглянувши під ліжко, він якийсь час не вставав, і подружжя побачило, що його рука потягнулась ближче до зброї. 
-Чия це кров?- різко запитав поліцейський 
- ми..ми незнаємо.. цього не було… - чоловік Аліси відчував страх. 
-Дівчино, в моїй присутності ви можете сказати все, як є.- звернувся офіцер до Аліси. 
- Він вас бʼє? 
- Ні ні! Нічого такого не було!- із запинкою, трохи не зі сльозами почала говорити Аліса. А потім вона відчула, як щось тепле стікає по нозі. 
-Дівчино, що з вами, дівчино?!-… 


-Мама, мама! 
-Мила, мила…-Аліса почула голос чоловіка. 
-Вона прокидається!  
Аліса відкрила очі, і побачила білу стелю з яскраво білою лампою.  
-Мила, я такий радий, що ти прийшла до тями… 
В палату зайшла дівчина медсестра і молода лікар. 
-Як почуваєтесь? Ви памʼятаєте, що з вами сталось? Ви знаєте, де ви? 
-Ні.. 
-Люба, ти в лікарні, у тебе був струс мозку. Ми їхали з тобою із ресторану і потрапили в аварію. На жаль, святкування нашої річниці закінчилось тут.  
Аліса тільки но побачила, що у її чоловіка перебинтована голова. 
-А з тобою що трапилось?! – схвильовано запитала вона. 
-У мене теж струс мозку, але я прокинувся раніше. Але не важливо що зі мною, головне, як почуваєш себе ти. 
-Голова болить, і трохи болить живіт… 
Аліса відкинула ковдру, яка весь цей час приховувала її тіло. Доволі велика кривава пляма, яка вже майже висохла, була на її чудовій білій сукні. 
-Ваші життєві показники в нормі-втрутилась у розмову молода лікарка, якій явно набридло спостерігати сцену ніжності молодого подружжя. -І у нас для вас хороша новина. Дитина залишилась неушкодженою, з нею все добре. Кілька днів ви побудете в лікарні, щоб ми за вами поспостерігали. Але зараз ми бачимо, що вагітність протікає добре. Не лякайтесь, у вас травмована рука, кров на сукні це з неї. Відпочивайте, і якщо щось вам буде потрібно, покличте медсестру. 
Далі лікарка діловим поглядом ще раз оцінила показники апарату, і вийшла з палати. 

Дитина…у неї буде дитина… Аліса знову відчула, як її голова закружилась.. Чоловік над її ліжком посміхався, в його очах стояли сльози. Він нахилився до дружини і ніжно поцілував її лоб.  
-спи кохана, відпочивай. Тобі потрібно піклуватись тепер за двох. 
І Аліса знову провалилась у сон. 

З кожним днем дівчина почувала ь все краще, а за тиждень вона вже була вдома.  
-Любий, Рита сьогодні прийде, ти з нею домовлявся? 
-Яка Рита? 
-Ну наша помічниця, коли вона прийде? 
- Ах ти ж моя маленька хитрунка, я тебе зрозумів! Бажання вагітної дружини- закон, тож завтра буде тобі помічниця! 

На наступний день у двері подзвонила дівчина, представившись новою хатньою помічницею.  
-Так так, заходьте… 
Чоловік пішов на роботу, а у Аліси попереду був ще тиждень лікарняного. Досить дивно, що чоловік вирішив змінити помічницю, не порадившись із нею. Ну добре, про це ще буде час поговорити. 

У Аліси був вже дуже помітний животик. Очі дівчини стали ще більш зеленими, а волосся ще більш густим. На щоках виднівся милий рожевий румʼянець, а в рухах зʼявилась плавність і обережність. Чоловік, повертаючись з роботи, приносив їй смаколики, то цукерки, то якісь тістечка. Звісно, в домі завжди були свіжі фрукти. Вечір ще не наступив, і Аліса сиділа на новому світлому кріслі у вітальні і читала книжку, періодично відкусуючи яблуко.  
Раптово дівчина відчула, як щось пробігло по нозі. Ніби якась комашка залетіла у вікно і непомітно полоскотала читачку. Аліса, не відриваючись від книги, махнула рукою, і лоскотання припинилось. В наступну мить дівчина відчула колючий біль у нозі. 
-Ай!  
Аліса відклала книгу і глянула на ногу. Там був свіжий поріз, який вже наповнювався кровʼю.  
-Що відбувається? Комаха не могла таке зробити! 
-Ай! – Ще один поріз, на руці.  
Алісі стало страшно. Вона встала, і почала оглядати кімнату, прислухатись до шорохів. Але в кімнаті нікого не було, все припинилось. Ще нервуючись, Аліса пішла на кухню, просто щоб змінити місцезнаходження. А ще через декілька годин, додому повернувся чоловік. 

Тільки но почувши, як у дверях повертається замок, Аліса побігла до дверей. Їй нетерпілося розказати, що сьогодні сталось, і самій їй все ще було моторошно. 

-Кохана, якась ти бліда… 
-Сьогодні сталось дещо дивне, я хочу тобі розповісти. 
Вони сіли на кухні і Аліса розказала про дивну «комашку», про поріз на руці і нозі. Чоловік уважно слухав, лице його було стурбованим. 
-Покажи мені ці рани. Можливо, треба зʼїздити до лікаря. 

Аліса закатала рукав кофти і простягнула чоловікові руку.  
-Мила, я нічого не бачу. 
Дівчина видернула руку і почала прискіпливо її оглядати. Там нічого не було. Тоді вона різко нахилилась і почала оглядати ногу. Її шкіра не мала жодної подряпини. 
-Вони були, присягаюсь!- Аліса майже кричала 
-Сонце, я не кажу, що ти це вигадала. Просто може, тобі здалося? Знаєш, іноді так буває, якщо різко встати, перед очима пливуть різнокольорові плями. Може, тому тобі здалося, що у тебе порізи? 
-Ні!  
-Ну добре. Піди поспи, а я ще раз огляну дім. Я передивлюсь кожен куточок, і якщо тут є якась дивна комашка, яка сміє кусати мою вагітну дружину, я з нею розберусь! 
-Добре, дякую… 

Вночі Алісі снилося, що вона падає у прірву. Вона кричить, намагається вхопитись за щось, але нічого не виходить. Скоро вона долетить до самого краю і розібʼється.. 

Удар. Дівчина сіла на ліжку. Була глибока ніч, чоловік спав поруч. Аліса вирішила його розбудити, самій їй було дуже страшно в цій темряві. 

-Милий, милий… 
-Що трапилось? 
-Мені страшно…мені наснився поганий сон.. 
-Це не по справжньому, люба- сонно пробормотав чоловік. -лягай далі спати. 
- Ти передивився дім, як і обіцяв? 
-Про що ти? 
-Ти обіцяв пошукати дивну комаху, яка могла вкусити мене. 
- Я тебе не розумію… 
Аліса вже повністю прокинулась. Що відбувається? Чоловік жартує над нею? Це зовсім невдалий жарт! 
-Прокинся! 
Від неочікуваності чоловік широко розплющив очі. 
-Ти обіцяв подивитись, чи нема у нас в домі чогось, що могло завдати мені шкоди. Ті порізи, про які я тобі розповідала! Ну так, я знаю їх не було, але можливо, вони швидко загоїлись, я же знаю, що я бачила! 
Здається, чоловік правда не розумів, що відбувається. Якийсь час він стурбовано дивився на неї, а потім лагідно сказав: 
Мила, такого не було. Це, скоріш за все, також була частина твого сну. 
-Але це було так реалістично… 
-У тебе немає ран. Якби вони були, вони б не змогли так швидко загоїтись. Ти нічого такого мені не розповідала, я не памʼятаю такої розмови. Це дурний сон, люба. 

Алісі стало моторошно. А може він правий? Схоже, що так…Як сон може бути на стільки реальним? 
-Сонце, ти вагітна. Можливо, щось таке роблять гормони. Памʼятаєш ми читали, що перед пологами вагітні гірше сплять? Це неприємне, але природне явище. Дуже скоро ми не зможемо так спокійно спати всю ніч. Тож відпочивай, доки ще є така можливість. 


Вранці Аліса проводила чоловіка на роботу і пішла займатись своїми справами. Хатня помічниця як раз мила підлогу.  
-Щось вона дуже довго миє підлогу у спальні. Вона там, ніби, не така вже і брудна. Ще й дивиться на мене якось дивно. Хоча, може, мені вже здається… 

-Скажіть, будь ласка, з вами все гаразд?- дівчина помічниця зайшла на кухню, де Аліса писа чай із печивом. 
- А чому ти таке питаєш? 
-Ви думаєте, я нічого не бачу? Мені можна довіритись, я вам допоможу. 
-Я не розумію, про що ти говориш… 
-Чоловік бʼє вас? 
- Що ти верзеш! Навіщо ти так із нами?! 
-Вибачте..просто ця кров..Кожен день я думаю про це, мене мучить сумління, що я нічого не роблю…Вибачте пані…Але як я можу це ігнорувати? Я боюсь, вам потрібна допомога… 
-я тебе не розумію, яка кров?!- Аліса почала зриватись на крик. Так ось чому чоловік не захотів, щоб Рита і надалі прибирала у них вдома. Ось хто викликав поліцію тоді! Їх підставили! 
-Дівчино…скажи.. це якась шахрайська схема?! – голос Аліси тремтів від гніву. -У нас чудова сімʼя, навіщо цей наклеп?! Ти хочеш грошей?! 
-Я..Ні! Я справді хочу допомогти.. 
-Геть! Більше сюди не приходь!  
Аліса побігла до дверей і широко їх роспахнула. 
-Геть!!! 
Помічниця схопила свою сумку і побігла до дверей. В її очах читалось нерозуміння і страх. Мовчки вона вибігла з дому, і Аліса гучно захлопнула за нею двері. 

-Яке нахабство!- Аліса сама не вірила, що могла так грубо розмовляти із чужою людиною. Гнів виснажив її. Вона сіла прямо на підлогу, і гірко заплакала… 

Слухаючи це все, чоловік ставав мрачнішим з кожним словом. 
-Чому ти мені не сказав, що здогадався, що це Рита викликала поліцейського до нас? Це якесь нове шахрайство… 
-Про що ти? 
-Рита, наша колишня помічниця, це вона викликала поліцію тоді… 
-Стоп. Про що ти говориш? Хто така Рита? 
Аліса дивилась чоловікові прямо в очі, а він дивився на неї. 
-Тоді, коли я потрапила у лікарню… 
-.Коли у тебе стався струс мозку? 
-Ну так.. 
-Ти згадала ту аварію, в яку ми потрапили? 
-Чесно кажучи ні…я знаю ми не говорили про це, але я думала, тобі це немриємно, бо тебе спробували звинуватити у домашньому насиллі… 
Чоловік Аліси вже виглядав відверто наляканим, але досить швидко взяв себе в руки. 
-Люба, розкажи мені все від початку і до кінця. І Аліса розказала. 

-Весь цей час, у тебе були несправжні спогади. Ми поїхали святкувати річницю, а повертаючись додому, потрапили в аварію. Ніякої поліції в нашому домі не було. Але у тебе був струс мозку, тож таке явище можна пояснити. Я розумію, що це лякає, але так буває. Разом ми все це витримаємо. Скоро в нас зʼявиться малюк, ми візьмемо няню, яка буде тобі допомагати. Тобі буде легше, ми будемо насолоджуватись батьківством 

По щокам Аліси текли сльози. Чоловік хоче підтримати її, але вона розуміла, що щось не так. З нею щось не так.  
Вночі Аліса часто прокидалась. Її нудило, кидало в піт. Крізь напівсон вона чула, як щось капає, ніби на підлогу. Мабуть, на вулиці пішов дощ.. 

Вже був назначений день пологів. Подружжя готувалось до нього, як до найважливішої події у житті. Вже були куплені речі для малюка, і залишалось лише дозбирати деякі дрібниці. Аліса поїде в лікарню трохи раніше, проведе там декілька днів, підготується. Чоловік відніс її речі до машини, відкрив перед нею двері, допоміг сісти. Як все ж таки їй пощастило з ним. Чи багато хто ще в школі зустрічає своє кохання, і спроможний пронести його крізь все життя? Аліса не сумнівалась, що вони це зможуть.  
Чоловік сів за руль, завів машину, і вони поїхали на найважливішу зустріч у житті. 

Цю ніч Аліса проведе в лікарні сама, а зранку чоловік вже буде знову поруч. Вога хвилювалась, не могла заснути. Раптом вона відчула ниючий біль внизу живота. Протягом якогось часу біль повторився ще раз, потім ще раз. Схоже, почались перейми.  
-сподіваюсь, ніч я витримаю, а вранці чоловік вже буде поруч. 
Знову напад болю, довелось покликати лікаря. 
-Так люба, у вас почались перейми. О, що це в нас? Ще й води вже відійшли! Що ж, вітаю, скоро ви побачите свого малюка. – для лікаря це явно була доволі рутинна справа. 
Аліса стисла зуби від чергового нападу болю. 

-Розумію люба, процес пішов, залишилось лише трошки. Ми подзвонимо вашому чоловіку, скоро він буде тут. 

Різкий біль, скрутило все тіло. Кинуло в холодний піт.  
Відпустило. 
Знову біль, ще сильніший, ніж попередній. -Де чоловік? 

У палату зайшла лікар, подивилась на Алісу, яка скрутилась від болю. 
-Потрібно їхати в зал для пологів. 
-Мій чоловік уже там? 
- Ми йому подзвонили, лягайте на візок, їдемо! 
У залі чоловіка не було, а в Аліси почалися потуги. Біль був нестерпний, він заполонив кожну клітинку її тіла. Свідомість почала покидати дівчину. Дивно, що біль вже був не тільки в животі, а ще й у грудях…і у руках… 

Удар. Аліса на секунду відкрила очі і знову провалилась у темряву. Десь у цій безкрайній пустелі пітьми, вона питала сама себе: скільки минуло часу?  
Все тіло болить…Знов удар, знов на мить очі розплющились, перед тим як знову закритись. Аліса встигла побачити білу стелю лікарні і якогось чужого чоловіка. Мабуть, то був лікар. 

-Мама, мама! 
-Це мене кличуть? Але ж моя дитина дуже маленька, щоб говорити, вона ж тільки народилась. 
-Маааамааааа!!! 

Аліса неочікувано зрозуміла, що то її голос, це вона кричить. Ще один удар, мить світла, а потмім все припинилось.  

-Аліса, мила, благаю, відкрий очі! Я знаю ти тут, прокинься!- якийсь жіночий голос повний відчаю кликав її.  

Ну добре, спробую прокинутись. Перша спроба поворушити рукою провалилась, дуже боляче. Руки не слухаються її. А ноги? Вона їх не відчуває. Ну добре, спробуємо для початку просто розплющити очі. Ох і важкі у мене повіки, навіть не знаю, чи вдасться мені їх підняти.. 

Світло залило очі. Вийшло.  
-Вона прокинулась, прокинулась! – жінка кричала, плакала і сміялась одночасно.  
Очі потроху почали звикати до навколишнього освітлення, і Аліса побачила розмиті силуети людей. 
Ось незнайомий чоловік у халаті, схоже це лікар. А ось молода дівчина, також у халаті. Вона як раз повернулась спиною, набирає якісь препарати. Щось є в ній таке знайоме… 
А ось і жінка, що благала Алісу прокинутись. Та це ж її мама! Скільки років вони не бачились? Мабуть з того часу, як Аліса з чоловіком влаштувались на свою роботу.  
-мама..- прошепотіла дівчина. Горло було сухим, кожен звук давався важко.- як ти тут опинилась, мама?.. 
-вибач люба, я тебе не можу зрозуміти. Але я вірю, що ти одужаєш, і ми з тобою будемо говорити, скільки захочеш! – Алісина мама не могла зупинити сльози. 
-мама, де мій…- і знову сон. 
-Рито, неси дефібрилятор, швидко! 
Удар. Знов удар. 
Молода медсестричка схилилась над Алісиним лицем.  
-Все добре доктор, вона у свідомості. 
-Молодець, Рито. -Сказав медсестричці  сивий лікар. Після чого повернувся до Аліси, і сказав: Рита вже не вперше тебе рятує, дуже талановита дівчина і цінний робітник нашої лікарні. 

Алісі здалося, ніби  її вдарили по голові. Так, вона знає Риту, вона бачила її не один раз. От тільки вона не медсестра, вона ж її хатня помічниця… 

Апарат з показниками життєдіяльності почав гучно пищати, сповіщаючи про надмірний тиск і серцебиття у пацієнта. Рита побігла до шкафчика з препаратами, а мама Аліси взяла дочку за руку. 
-прошу, мила, спробуй заспокоїтись, все буде добре. Я вірю, все буде добре. 

Зібравши всі сили, які залишились у її тілі, Аліса промовила чітко й достатньо голосно: де мій чоловік? 

По щокам мами потекли сльози, а сивий лікар, який виглядав також дуже знайомо, співчутливо взяв жінку за руку. 

-Ваша дочка, можна сказати, тільки що вдруге народилось. Після клінічної коми пацієнти самі не розуміють, що говорять, можуть навіть не впізнавати близьких. Але потім  все приходить у норму, на все потрібен час.  
-Рито, пацієнтці треба відпочити. 
-Так лікарю.  
І Аліса відчула біль у руці, ніби як якась кусюча комашка непомітно підкралась і вкусила її. А потім вона провалилась у сон. 

Коли наступного разу Аліса розплющила очі, на вулиці був день. Буквально через хвилину в палаті зʼявилась невідома раніше медсестра, яка сказала їй: Привіт.А потім голосно покликала її маму. 
-Думаю, цього разу ваша дочка зможе з вами поговорити- лагідно посміхаючись до Алісиної мами, сказала медсестра. Після чого вона вийшла з палати. 

-Донечко, мила… 
-Мамо, як ти тут опинилась? 
-Що ти таке питаєш? Як я можу не бути в таку мить поруч із своєю дочкою? 
Аліса раптом відчула, що тіло знову належить їй. Не зовсім слухняними руками вона прибрала ковдру, яка ховала її тіло.  Дівчина побачила, що вона вдягнена у лікарняний халат , на якому велика пляма крові внизу. На нозі під коліном стояв  катетер, з якого щось капало. В руці також була голка. 
-Мамо, де мій чоловік, чому його немає? І що з моєю дитиною?  
Губи мами затряслися, а з очей знову полились сльози. 
Мамо ти мене лякаєш, будь ласка, скажи, що сталось?! 
Паніка вже народжувалась десь в горлі у дівчини, і на її утримування йшло все більше сил. 
-Донечко, сонце, у тебе немає чоловіка і дитини. Мила, тобі 15 років, ти це памʼятаєш? 

Ніби ніж провернувся в горлі у Аліси. Голова впала на бік, даючи змогу побачити розкидане по лікарняній подушці рожеве волосся. 
Ні, ні, це не по справжньому, це відбувається не по справжньому… 
-Ти брешеш!!!- закричала дівчина на матір. -Де він?! Навіщо ти так зі мною?! Нелюдський крик доньки заставив матір заплющити очі. В цю ж секунду до палати забіг чергуючий лікар, готовий надати першу допомогу. У цього лікаря була доволі специфічна зовнішність: майже біле волосся і блакитні очі. 
Матір мовчки  зупинила його, піднявши руку. 
-Люба, по дорозі зі школи тебе збив автобус. Ти була в комі майже місяць, але лікарі змогли витягти тебе з цього стану. Я завжди була поруч з тобою. Я ночувала поруч, обіймаючи тебе вночі. Я казала тобі, як сильно тебе люблю і як хочу, щоб ти повернулась у цей світ. – голос матері дрижав, але вона продовжувала говорити. 
-ціле життя.. в мене пройшло ціле життя…- шепотіла Аліса. Їй здавалось, що вона зможе прокинутись від цього кошмару 
-ми познайомились з чоловіком, як раз коли мені було 15 років…як зараз мені. Він взагалі існує? 
- Я не знаю, люба. А як звуть твого чоловіка? 
-А як звуть мого чоловіка?- запитала Аліса сама себе. А й справді, як?  
Тваринний крик вирвався з грудей дівчини підлітка. Лікар підскочив до неї, схопив її руку і ввів якийсь препарат. А через декілька хвилин Алісу перестало трясти. 

-Знаєш, мамо, а у мене за цей місяць пройшло ціле життя. У мене була сімʼя і дивовижна робота. Ну робота не дуже дивовижна, власне, я так і не встигла дізнатись, в чому вона полягає…Може ви мені розкажете, доктор?- Аліса засміялась, звертаючись до білявого хлопця.- А ще в мене народилась дитина. Я так її чекала…Це було завершуючим шматочком пазлу мого щасливого життя.Неймовірно, що я навіть повністю відчувала пологи!.. 
Тут мати не витримала і заплакала вголос. А Аліса вже не могла плакати, так як на це в неї вже не було сил. 
Мати плакала і плакала, це переросло в істерику. Молодий лікар підійшов до жінки, допоміг їй піднялись та вивів з палати. А Аліса дивилась на це крізь завісу туману, яку створили  ліки, і на обличчі її почала гуляти посмішка.  
-Чому саме це так сильно розхвилювало маму?- запитала дівчина у лікаря, коли той повернувся.-Не думала, що вигаданий онук засмутить її так сильно, враховуючи, що я їй розповіла ціле вигадане життя. 
- Ти відчувала пологи у примарному житті тому, що в реальному житті тобі видалили репродуктивні органи. Видно цей біль зміг просочитись у твоє марення, прийнявши форму мрії.  

Дівчинко, мені шкода. Наша команда лікарів робила все можливе, щоб врятувати твоє життя. Але ми не знали, що рятуємо зовсім не те життя, яке тобі було потрібно…Пробач.