Глава 2

Глава 2

Що з’явилося раніше? Вогонь, земля, повітря чи вода?

Якби Катерину Олексіївну запитали про це у той момент, коли вона знову усвідомила себе, вона, не замислюючись, відповіла б – вогонь.

Бо з пітьми вона виринула, відчуваючи себе іскрою, з якої вже наступної миті спалахнуло полум’я. Жадібне до ненаситності, шалене до сказу, неприборкане до безмежності.

І лише потім вже відчула її – свою відпущену на волю магічну силу. Шалену, як хвиля цунамі, всепоглинаючу, як лісову пожежу, нищівну, як ураган.

Магія рвалася і біснувалася, наче води збожеволілого океану.

Вона відчувала себе хисткою дамбою, яку будь-якої миті могли знести неприборкані води, тонкою кіркою застиглої лави на шляху вулканічної магми, що проривалася на волю.

Їй здавалося, що сила от-от чи то виплеснеться з неї, чи то розірве її на атоми, чи то поглине…

Вона розуміла це не розумом, а просто знала. І ще вона знала, що в жодному разі не повинна дозволити силі вирватися з – під її контролю. Бо з них двох головною була вона, а не її сила.

«А значить, Кейт, беремо себе у руки, зосереджуємося й змушуємо нашу з тобою магію нам підкоритися», – проінструктувала вона себе.

Взяти себе у руки, зосередитися й приборкати біснувату магію вийшло не одразу, проте уроки Сенді, Верека та Мальда не пройшли для неї даремно і, врешті-решт їй таки вдалося осідлати магічний потік. Непокірний і свавільний характер її символічна конячка, щоправда, при цьому не втратила, але й робити усе, що їй «заманеться» у неї теж більш не виходило.

Відчувши, що тепер її магія більш-менш перебуває під контролем, Катерина Олексіївна дозволила собі озирнутися. І мало не захлинулась від захоплення. Вона летіла, мов вітер крізь білі хмари, які зіткнувшись з нею миттєво темніли й важчали, перетворюючись на грозові.

Темрява м’яко й ніжно обіймала її плечі, обгортаючи собою, ніби була шаллю з найтоншого шовку. Вона розвівалася могутніми чорними крилами за її спиною. Вона зігрівала її. Вона наповнювала її силою, даруючи відчуття безмежної могутності та свободи.

Нічого подібного з Катериною Олексіївною ніколи раніше не траплялося – досі темрява завжди була холодна, безжальна та жадібна. Досі, коли вона до неї зверталася, Темрява відзивалася не тільки неохоче, але ще й вимагала величезну плату, причому виключно у валюті життєвої сили.

Кожен раз звертаючись до свого дару, нова некромантка відчувала пронизливий до кісток холод, гострі зуби якого рвали її на частини, вигризаючи з неї цілі шматки плоті.

Сенді пояснював їй, що згодом Темрява насититься своєю новоявленою, а значить і свіжою та соковитою, адепткою і стане милостивішою.

Легше, однак, від цієї звістки, «свіжій та соковитій» адептці не стало, тому що згадане «з часом» обчислювалося роками і навіть десятиліттями, а Катерина Олексіївна була впевнена, що на такий довгий час вона в цьому світі не залишиться.

Однак, схоже, Сенді або помилився, або просто не знав про те, що Темрява миттєво змінює своє ставлення до своїх мертвих адепток.

Причому змінює кардинально.

Магія, як і раніше, вирувала і кипіла, намагаючись вирватися з під контролю. Однак при цьому вона поводилася вже не як зубаста злобна псина, що мріє розтерзати її на шматки, а як непосидюче грайливе щеня, що всіма силами намагається виявити любов до свого господаря. Зайве слиняву, галасливу, розв’язну, нав’язливу й дратівливу, але все ж таки демонструюче любов, а не ненависть щеня. А коли є кохання, є також і бажання захистити й допомогти.

«Допоможи мені! – подумки звернулася Катерина Олексіївна до своєї сили. –  Будь ласка! Це дуже важливо!»

–  Сссссшшшараррракрак?

Спалахом багряно-фіолетової блискавки уточнила сила.

– Гррррраххх? – буркотливо перепитав грім.

– Нам треба поспішати! Будь ласка! – практично благала жінка, якимось шостим почуттям розуміючи, що правильніше просити, а не наказувати.

–  Сссссшшшраррркрак! – черговим спалахом багряно-фіолетової блискавки відповіла магія. Цього разу вже не питаючи, а стверджуючи.

–  Сссссшшшраррркрак! Сссссшшшраррркрак! Сссссшшшраррркрак!

Знову і знову, немов вогняні кинджали, розпорювали свинцево-темні небеса гіллясті багряно-лілові блискавки.

–  Грррррах! Тарррра-бах! Грррррах! Тарррра-бах! Грррррах! Тарррра-бах! – подібно до старого діда, що вимагає від молоді негайно припинити дискотеку, невдоволено бурчав грім.

–  Сссссшшшраррркрак! – заперечила йому Катерина Олексіївна, яка раптом знову усвідомила себе іскрою. Але цього разу вже не маленькою й слабкою, а потужним гіллястим розрядом, здатним сколихнути небо та землю.

Монструозною багряно-фіолетовою медузою вона влетіла у важкі, вагітні дощем хмари, змусивши їх тим самим не тільки сполошено розступитися перед нею, а й спровокувала в деяких із них передчасні пологи.

Виринула з просвіту між ридаючими породіллями і тими хмарами, що все ще були «вагітними», і помчала туди, де над попелищами, які ще зовсім недавно були будинками, сараями та коморами, стелився чорний дим; туди, звідки лунав панічний дзвін, сповіщающих про біду дзвонів; туди, звідки віяло смертю.

Сенді мав рацію, визначити потрібний їй напрям не склало ніяких труднощів.

От воно багатомільйонне військо сорнекородів, яке, за словами Стефана, перевищувало військо нібелунгідів щонайменше десять до одного.

Не втрималася, кинула швидкий погляд на позиції тих та інших й визнала: «Так і є…»

Грайлива й лагідна темрява раптом зробила черговий сюрприз. З власної ініціативи літнім передзахідним бризом пройшлася її волоссям, найлегшим шифоновим шарфом ковзнула по плечах, теплою хвилею впливла в нанесену кинджалом рану й проникла у серце. Слідом за чим заповнила всю її істоту…

Усе це сталося так швидко, що некромантка, в очах якої потемніло, не встигла не тільки зрозуміти, що відбувається, а й навіть здригнутися.

Зір, втім, вже наступної ж миті відновився. От тільки бачити Катерина Олексіївна стала зовсім інакше. Та й чути також.