Розділ 19

Перед виходом із села Філіпп підійшов до ятка продавця прапорців і купив одразу два екземпляри: один білий, а другий чорний.

Відійшовши від прилавка, Марго підозріло запитала:

— Навіщо тобі різні прапорці?

— Тому, що коли ми побачимо патруль Білосніжки — покажемо білий, а помітимо гвардію Агнесс — витягнемо чорний.

— Філіппе, але це ж чистої води конформізм! Ти змінюєш політичну ідеологію за долю секунди.

— Ні, моя дорога, це називається простим інстинктом самозбереження, — хмикнув хлопець. — Куди краще вчасно змінити цю ганчірку, ніж отримати бойовим топором у лоб.

Марго демонстративно закотила очі, але крити їй було нічим. Як невдовзі з'ясувалося, ідея Філіппа виявилася геніальною. Варто їм було залишити поселення й вийти на тракт, як вони почали то тут, то там натрапляти на озброєні дозори, ретельно відстежуючи, чия саме символіка майорить на піках.

Хитрість пройдисвіта спрацювала ідеально. При зустрічі з подорожніми солдати весело посміхалися, угледівши потрібний колір, і дружелюбно пропускали їх уперед, узагалі не перевіряючи документи. При цьому Марго на власні очі бачила кількох нещасних селян, яких патрульні зупинили біля узбіччя й піддавали прискіпливому, затяжному допиту.

Трохи згодом компаньйони дісталися до наступного поселення. Тут у повітрі раптово відчувався стійкий смак свята. До звичних чорно-білих прапорців на фасадах додалися інші яскраві кольори, усюди колихалися повітряні кулі, а паркани були густо прикрашені свіжими квітами.

Перехопивши якогось перехожого за рукав, Філіпп поцікавився:

— А що тут відбувається? На честь чого такі гуляння?

— Так сьогодні ж день народження нашого улюбленого покійного короля! — радісно затарахтів чоловік. — І принц Чармінг, майбутній чоловік принцеси Білосніжки, якраз здійснює турне провінціями, знайомлячись зі своїми майбутніми підданими. На честь цієї подвійної події він привіз нам грандіозний концерт найвідомішого Трубадура та його чарівного Живого Рояля!

Здавалося, місцеві жителі в одну мить позабули про нещодавню ворожнечу: біло-чорні стяги сиротливо висіли в кутках, усіма закинуті. Філіпп і Марго, перезирнувшись, вирішили залишитися в селі й подивитися на видовище.

Ближче до вечора на центральній площі навколо наспіх збитої сцени зібрався величенький натовп. Рівно о восьмій годині оглушливо завили фанфари, і на підмостки величаво виступив прекрасний молодий чоловік. Це був високий, породистий блакитноокий блондин з сліпучою голлівудською посмішкою. Він явно  добре знав, наскільки гарний собою, а тому повертався до публіки виключно своєю «робочою стороною», вигідно демонструючи незрівнянний рельєфний профіль.

Витримавши театральну паузу, щоб дати місцевим дівчатам уволю намилуватися своєю персоною, принц томно зітхнув і заговорив тягучим, наче рідкий мед, голосом:

— Мої милі провінціали... Я приїхав сюди особисто, щоб показати, наскільки мені важлива думка мого майбутнього народу. Коли ми з принцесою Білосніжкою нарешті зіграємо весілля, ми станемо разом неустанно піклуватися про вас, мої бідні, неосвічені громадяни.

— Напищений індик, — приглушено пирхнула Марго, схрестивши руки.

Принц Чармінг буквально випромінював абсолютну, непробивну самовпевненість. Поблажливо помахавши ручкою, він розмашисто залишив кілька автографів на власних портретах, картинно відправив у натовп повітряні поцілунки й розчинився за кулісами.

Тим часом на сцені матеріалізувався Рояль. Втім, слово «матеріалізувався» не зовсім точно передавало суть: інструмент скоріше не те вийшов, не те жваво вибіг на своїх чотирьох лакованих ніжках, кумедно задріботівши по дошках. А слідом за ним вискочив сам Трубадур. Це було воістину дивовижне видовище. Чоловік середніх років хизувався в пишній перуці з дрібного кучерявого баранчика, обтягуючих леопардових штанях і червоному плащі, ексцентрично підбитому тим самим леопардовим хутром.

Злегка зарозуміло посміхаючись, музикант привітав публіку з істинно королівською величчю й відважив витончений уклін. Після чого Рояль абсолютно самостійно заграв глибоку, сумну мелодію, і Трубадур заспівав.

Голос у нього виявився дійсно приголомшливим — чистісінький оксамит і шовк. Виникало повне відчуття, ніби в цьому величезному натовпі він співає для тебе однієї. Марго аж затамувала подих, заворожено дивлячись на виконавця.

Філіпп, помітивши її реакцію, роздратовано насупився. А Ніж із сумки не упустив шикарної можливості уїдливо підколоти хазяйського сина:

— Ну, класика жанру! Варто дівам почути цей голосок, як вони миттєво втрачають будь-яке самовладання. Учись, Філіппе! Одного вокалу достатньо, щоб підкорити жінку твоєї мрії. І для цього навіть не потрібно рятувати її від падіння в яр.

Філіпп із досадою різко захлопнув похідну сумку і як би випадково відчутно зачепив Марго плечем. Від цього зовнішнього впливу юристка миттєво вилетіла з музичного трансу.

— Я... я зовсім не відволіклася! — збентежено й невпопад почала виправдовуватися вона, сама не розуміючи, навіщо це робить. — Я просто розглядаю... загалом, знайомлюся з місцевими культурними пам'ятками!

Філіпп лише невдоволено хмикнув, але глухе роздратування всередині нього так нікуди й не поділося, причому природу цього почуття хлопець не зміг би пояснити навіть самому собі. Марго теж почувалася ніяково, щиро здивована, з якого переляку вона так розхвилювалася — подумаєш, послухала хорошу музику, та й годі.