Розділ 14

Дорога, петляючи, йшла мальовничою місцевістю. Складалося відчуття, наче вони крокують по полотну художника, який обожнює флористичну тематику. Поля цвіли всіма кольорами веселки — буквально! Зустрічалися фіолетові, рожеві, сині, помаранчеві бутони. Здалеку луг здавався суцільним живим килимом.

Справжня ідеалістична картина. Але Марго, яка звикла за останні тижні до того, що за кожним красивим рогом на тебе гарантовано чигає якась казкова химера, залишалася насторожі, ні секунди не обманюючись цією уявною ідилією.

Під вечір другого дня подорожні підійшли до невеликого лісу. Філіпп запропонував заночувати просто на узліссі й не заглиблюватися в гущавину до ранку, оскільки це місце користувалося поганою славою.

— Ну, звісно ж, — уїдливо відгукнулася Марго. — Дай угадаю: тут мешкає якесь кровожерливе плем'я людожерів?

— Ні, — серйозно відповів Філіпп. — Тут просто відбуваються дивні речі. Люди зникають у цих заростях, а потім повертаються, зовсім не пам'ятаючи, де їх носило три місяці. Або, вийшовши з лісу, вони раптово починають вважати себе зовсім іншими особистостями й навідріз відмовляються впізнавати близьких. Ніхто вже багато століть не знає, в чому справжня причина. Ліс може спокійно пропустити тебе, а може забрати назавжди. До нього треба ставитися з повагою: не ламати живі гілки, не топтати квіти, не вбивати звірів.

— Ти так говориш, наче цей ліс — мисляча істота!

— Так і є.

Влаштувавшись на галявині й зібравши сухий хмиз, вони розвели невеличке багаття й заповзялися готувати вечерю з припасів, прихоплених із села. У якийсь момент Марго підвела очі й виявила, що Філіпп пильно, не відриваючись, дивиться на неї.

— Щось не так? — запитала вона.

— Ні, — поспішно відгукнувся хлопець, швидко відводячи погляд убік.

— Просто задумався.

— Ага, задумався він! Можна подумати, в це хтось повірить! — раптом донеслося з сумки. Філіпп зітхнув, дістав Ніж і почав нарізати продукти. Клинок тут же ображено заверещав: — Ой-ой-ой, Філіппе! Я, взагалі-то, легендарна холодна зброя, покликана знищувати небезпечних ворогів! Як ти взагалі смієш мною хліб різати?! Я тобі що, кухонне начиння?! Твій славетний батько з голими руками і тільки зі мною в руці ходив на лютого Вовка, а ти на кого ходиш? На бекон?! А-а-ай!

Тирада Ножа обірвалася на високій ноті, коли Філіпп із досадою встромив його вістрям у повалену колоду.

— Твій батько таким тюхтієм не був, — приглушено пробурчав Ніж із дерева. — Мабуть, ти в матір свою вдався!

Марго з інтересом перевела погляд із клинка на хлопця.

— А ким була твоя мати?

— Не знаю, вона жила тут ще до моєї появи, — буркнув Ніж.

Філіпп, уперто уникаючи зустрічного погляду Марго, тихо відповів:

— Я її дуже погано пам'ятаю. Вона зникла, коли мені виповнилося вісім років.

— Як це — зникла?

— Ніхто не знає. Одного ранку вона просто вийшла з хати й більше не повернулася. Не залишила ні записки, ні будь-якого пояснення — просто випарувалася. Батько, який безмірно її кохав, страшно горював. Він не міг забути її до самого свого останнього дня. Розшукував по всьому лісу, обійшов усі навколишні села, але ніхто її не бачив. А потім він почув, що у королеви Агнесс є чарівне Дзеркало Правди, здатне показати кого завгодно і де завгодно, в усіх відомих королівствах. Ми вирушили до неї. Королева погодилася допомогти, але взамін батько мав відслужити у неї п'ятнадцять років.

— І він погодився? — тихо запитала Марго.

— Так. І королева Агнесс чесно виконала свою частину угоди. Але Дзеркало так і не змогло знайти маму. А це просто немислимо, адже воно бачить абсолютно всіх, хто живе в нашому світі. Через це батько вирішив, що її більше немає серед живих. Можливо, в гущавині на неї напали хижаки чи сталося ще щось... Але в нашому світі її точно немає.

Філіпп ненадовго замовк, підкидаючи гілочку в вогонь, а потім неголосно додав:

— Знаєш, ти чимось мені її нагадуєш. Ні, зовсім не зовні. Але твоя манера розмовляти, твоя вимова... У вас є щось спільне, якась невловима деталь. Мені навіть важко зрозуміти, що саме. Я уже майже забув її обличчя й голос. Пам'ятаю тільки це дивовижне відчуття тепла й абсолютного спокою, коли вона була поруч. І я досі не розумію, як вона могла кинути нас і просто зникнути. Швидше за все, її у нас дійсно відібрав трагічний випадок.

Марго довго дивилася на танцюючі язики полум'я, перш ніж відповісти:

— Мої батьки теж зникли.

Філіпп здивовано глянув на неї.

— Я була ще зовсім крихітною, мені не виповнилося й трьох років, — поділилася Марго. — Вони постійно подорожували по роботі, у них був видавничий бізнес. Багато разів їхали й завжди поверталися. А одного разу — не вбереглися. Пропали десь високо в горах. Я так і не знаю, що конкретно з ними сталося. Їхні тіла так і не знайшли. Можливо, стався раптовий обвал чи зійшла лавина... Не знаю. Я їх узагалі не пам'ятаю, бачила тільки на фотографіях. Тобто на портретах, — швидко поправилася вона, спіймавши нерозуміючий погляд супутника.

— А з ким же ти залишилася? — запитав він.